3

Минуло три дня після весілля. Сьогодні зустрінусь із Машою та Аланом, які вже завтра летять на медовий місяць. Беру Аню і їдемо з нею на таксі до молодят додому. Погода тепла, ні одної хмаринки на небі.

- Привіт, - привіталась я.

- Привіт, - відповів Алан. - А хто це у нас? Можна? - і витягує руки до доньки.

- Можна, але тільки акуратно тримай її ось так, - показую як правильно це робити й віддаю в руки.

- Привіт, - на порозі зв'явилась подруга, - коханий, чому гості ще все на ганку?

- А? Та, Катю проходь, піду пограюсь із маленьким дивом, поки ви будете розмовляти про жіноче.

Хлопець пішов у вітальну кімнату, а ми на кухню, де Маша готує обід.

- Допомогти? - запитала.

- Так, зроби, будь ласка, салат, а я закінчу з молодою картоплею, купили її вчора на ринку, трішки дорога. Ви що там?

- Нічого через п'ять днів летемо назад. Батьки граються із онукою, гуляємо вечорами парком, - розповідаю і нарізаю овочі.

- Що там з Дмитром?

- Незнаю, ми після свята більше не бачились, його мобільного номеру немаю.

- Якби був подзвонила?

- Ні, можливо комусь іншому, проте точно не йому. Він веселий, але серце не йокнуло й до того в мене є Аня й це головне.

- Не сперечатимусь, але їй потрібен батько, а тобі коханий.

- Справимось.

- Катю, вона заснула, що робити? - на кухню зайшов друг, на його руках маленька дівчинка бачить солодкі сни.

- Зараз положемо її на ліжко й обкладемо подушками, щоб не впала.

- Гаразд, Ані потрібна подушка?

- Ні, вона ще маленька.

- Ви робіть, поки накрию на стіл, - промовила Маша.

- Влад не заспокоїться доки не дізнається, що має знати, - каже Алан, коли повернулись із вітальні, - вибач.

- Та за що? Скоро поїду й він забуде про ті, слова.

- Хто його знає. 

- Хай слідкує за своєю дружиною.

Тільки мені цього не вистачало. Потрібно їхати, а не чекати ще п'ять днів. Говорили вже про інші теми, попили ще чаю і на тому попрощались. Батько завбрав нас, потім по традиції була прогулянка. Наша четвірка трішки втомилась.

- Піду куплю нам перекус, - запропонувала.

- Добре, доню, - погодилась мама.

- І сік не забудь, - промовив тато.

Взяла сік, печево й булочки з капустою. Черги великі на всіх касах. Чому такий завал? Ніби як на новорічні свята скупляються люди. Відчуваю знайомі парфуми й повертаю голову назад, бачу стоїть Принц.

- Привіт! - привітався він.

- Привіт!

- Ти ще не поїхала? Це все через того хлопця?

- Ага, - розрахувалася і йду на вихід.

- Не хочеш мені щось розказати? - догоняє Власов.

- Ти про що? - потрібно з ними попрощатися, а то приведу до мого секрету.

- Що тоді мав на увазі Алан?

- Твій друг, то його питай, - хватає за руку й дивиться в очі.

- Я все одно дізнаюсь, - злим голосом промовляє.

- Вперед, - сказала й попрямувала далі. Влад не пішов за мною, тому можна сміливо йти до тріо. Пройшло ще два дня. Батьки з донькою поїхали в село до моєї бабусі. Зараз одна вдома, приготувала пиріг. Вони повернуться вечером.

Піду краще прогуляюсь. Навушники у вуха, маленька сумка й готово. Трішки похмуро, але це не впливає на настрій. Чиясь рука лягла на плече, коли сиділа на лавці. Хтось витягує один  навушник і зразу стає перед моїм лицем. Знову він.

- Добре, що ти ще тут, - сказав Принц і присів біля мене.

- Чому? - запитала.

- Можу тебе бачити.

- Невже? А хіба чоловік має бачити колишню, замість дружини?

- Вона моє все, - тріск маленьких шматочків серця ще раз.

- То йди до неї.

- Піду вечером, а зараз хочу поговорити з под-ру-ууу-гою, - розтягує останнє слово. 

- Про що?

- Як змінилось твоє життя?

- Кардинально. Що у тебе?

- Круто. Їжджай швидше звідки приїхала.

- Власов, що ти собі дозволяєш? - моєму обуренюю немає меж, щойно говорив, що хоче бачити, як швидко змінюється його думка, - скільки хочу, стільки й буду тут.

- Повір так буде краще. Віриш мені?

- Ні! - такі слова чула десь. Де? Точно в снах, говорив хлопець. Хіба  вони можуть бути віщими? Тоді про довіру виявилось правда, довірилась Даші, а вона так підставила.

- Зараз не той час, щоб сперечатися зі мною. Їжджай, - і пішов, ніби нічого не було.

Побула ще десять хвилин і зараз повертаюсь додому. Батьки подзвонили, що через три години будуть їхати.

- Вибачте, - промовляє незнайомець, який штовхнув мене й пішов далі.

- Тримай її! - прокричав чоловік, повертаю голову, але крім нас більше нікого немає поблизу. Починаю бігти,  а він за мною. Моя фізична підготовка дуже погана, такими темпами ще трішки і . . . Ще один зв'явився. Біжать. Бац. Чоловік лежить вже позаду, іншого б'є Влад. Невже він не пішов? Що тут коїться? Принц бере за руку й ми біжемо разом. На парковці стояла Власова машина, сіли й поїхали.

- Що це було? - запитала.

- Говорив їхати, - не відповів на питання, - поки що побудеш у мене.

- Стоп! -  хлопець аж зупинив на узбіччі автомобіль.

- Що?

- Ти ще питаєш? Хто ці люди? Чому я їм була потрібна? Як ти так швидко повернувся? Знав про це?

- Багато питань, - повертає голову в мою сторону, - зараз їдемо до мене додому, там відповім на все.

- Аякже Моніка? 

- Не хвилюйся, не зустрінешся із нею, - завів мотор й рушили в дорогу.

- Невже вона тебе не ревнує? Настільки довіряє?

- І знову потік питань, зараз не про це треба думати.

- Але ж ти говорив, що вона буде вечером вдома.

- Хм, хочеш залишитися на чашку чаю?

- Сам казав поживеш у мене, так що не переводь стрілки.

- Коли планувала їхати?

- Через два дня.

- Проте потрібно додому, - сказала після трьох хвилин паузи. 

- Крім батьків на тебе хтось чекає?

- Ні, - не скажу ж йому про нашу доньку.

- У чому тоді проблема?

Промовчала, приїхали. Дім не змінився. Хлопець зробив чай і до нього дав ще печиво без начинки, але зверху посипані шматочками шоколаду. Перша тишу знову я порушила.