19

- Ти що маєш на увазі? - запитую.

- Про те, що скоро, тобто ще три дні з цим, - впевнено відповідає.

- Ми не їдемо, тобто я з Анею нікуди не поїду, ти хочеш, ти їдь, а ми будемо тут, - не можу от так різко все покинути, а особливо, коли не розказала секрет.

- Катю, - йому моя відповідь не сподобалось, брови насуплені, - чому ти так? Я ж не сказав, що забираю лише тебе, а навпаки готовий узяти відповідальність за твою племінницю. Вона мені припала до душі, незнаю, що за батьки відмовились від неї, проте ми, я з тобою можемо виростити з неї чудову людину, що вони пошкодують, що покинули таку прекрасну дочку. Тому прошу дай без сварок вирішемо це питання і погодся на пропозицію. У Ані ще поки немає друзів, дитячого садка, школи. Вона й не не замітить дуже сильну зміну. Пообіцяй, що у суботу скажеш своє рішення. Подумай над цим, прошу тебе.

-  Добре, - погодилась, може й справді краще сказати, чи поїдемо, а я далі буду тримати у собі.

- Дякую,  за те, що подумаєш над цим, - стає і цілує у щоку, - ми підемо в кімнату пограємось, а ти поснідай. Приготував варену картоплю з жареною цибулею.

- Дякую, - вони пішли, починаю снідати, він добре постарався, дуже смачно, усю велику порцію з'їла. Стук у двері.

- Я відімкну, - відповідаю. - Добрий день, - привіталась із Владовим водієм, який приїхав і стояв у діловому костюмі.

- Доброго ранку, - відповідає у відповідь, ну, трішки спутала привітання, нічого нового й нічого страшного. - Бос, готовий?

- Так, - каже Принц, вийшовши, з кімнати у коридор, на руках колише Аню, одягнений у білу сорочку і чорні ділові штани й туфлі. Передає мені маленьку зіроньку на руки, цілує нас по черзі, першу доньку у лобик, а потім мене у губи. - Бувайте, до вечора.

- Бувайте, - сказала я і водій одночас і замкнула двері. Погралась із дитиною, далі обід і сон, підкріпити сили. Вирішую подзвонити батькам, а потім друзям, трішки побалакали з ними, поки дитя спить.

- Привіт, мамо, - починаю розмову.

- Привіт, сонце. Як ви там? А то все тільки листуємось у соціальних мережах, а ще хочеться і так поговорити.

- Добре, а де тато?

- Він, - відповідає ненька, - пішов із свохми друзями на риболовлю, тому мені здається, що прийде пізно. А як там моя онука? Температура впала?

- Їй вже краще, температура була лише вчора вечером. зараз немає.

- Зрозуміло. Як тобі не складно бути з дитиною одною, може мені приїхати?

- Не потрібно, - відмовляю її.

- Отже, пташка була права.

- Мамо, про що ти? Яка пташка? У чому вона права?

- А у тому, що ти не сама, а живеш із чоловіком, не просто чоловіком чи хлопцем, а колишнішнім, який зразу після розлучення повів під вінець іншу.

- Мамо, не починай.

- Я? Я ще нічого не починала. Проте тобі видно, що щаслива, очі іскряться. Доцю, розповіла йому, що він являється батьком?

- Ще ні, - відповідаю сумним голосом.

- Знову за своє. Зійшлась із ним і живеш у брехні. Якщо він дізнається не від тебе, а від чужих людей, то це більше загострить ситуацію. Їхні язики можуть намолоти багато чого й, наврядчи, у твою сторону. Подумай як правильно підібрати слова. Я щиро вірю у ваше кохання, але жити у цих секретах не варіант. Рано чи пізно все випливе.

- Обіцяю, що скоро скажу йому.

- От і добре. Катю, мені треба бігти, тому бувай. І зателефонуй тітці Мері, вона, теж, хоче дізнатися як пройшов її план.

- Гаразд, бувай, - і вимкнула дзвінок.

- Алло, привіт, Катю, - привіталась родичка.

- Привіт, як там Аврора, діти?

- Добре, завтра повертаюсь до вас. А де Владик?

- На роботі, - відповідаю, так не звично, що Влада - Владиком називають, здружились вони.

- Ти йому розповіла  про доньку? - запитує.

- Ні, ще. Скоро скажу.

- Життя занадто коротке, тому не затягуй  з цим, а то так довго триватиме, - зітхає.

- Та зрозуміла, зрозуміла. А Ви повернетись у ввечері чи завтра ранком?

- Ще незнаю, квиток не купила. Зараз піду гуляти з хлопцями, тоді й буду знати. Мені потрібно йти з ними на прогулянку, бувай. До завтра.

- До завтра.

Даша й Маша не брали слухавку, зайняті роботою, написали в інстраграм. Донька прокинулась і я вирішила піти з нею на прогулянку. Погода чудова. Тепле ясне сонце світить не так сильно як у обід. Є невеличкий прохолодний вітерець, який освіжає не тільки тіло, а й думки, які бігають у голові кожного.

Походивши, по парку, вирішила присісти на лавочку, де є велика тінь від дерева. Так добре. Дорослі з дітьми, теж, проходять повз. А там через три лавки, сидить закохана пара й про щось весело щебечить. А десь дівчина-підліток вигулює своє руде цуцення. Ще годину посиділа, й повезла у колясці маленьку зіроньку до дому. Біля під'їзду на нас чекав Влад.

- Де ви були? - підходячи, запитує.

- На прогулянці, - відказую, - а ти чому не в серередині?

- Вирішив не брати ключі без твого дозволу. Не хочеться смакувати не їстівною їжою. А як там Аня? 

- Добре. Завтра  приїде Мері, буде з нами, весело буде. 

- Класно, - не дуже радісним голосом промовив, допомагає із коляскою. Зайшли у квартиру. Переодягнула доньку, нагодувала й положила її спати. Принц у цей час працював за ноутбуком, напевне, доробляв роботу. Їсти не хочеться, вирішую поприбирати. Мию посуд, далі позамітала й помила підлогу. 

- Ти вже повечеряла? - запитує Власов, коли закінчив свої справи. 

- Ні, не хочу, - йду до кімнати, -  піду прийму душ, а потім спати. Подивись за племінницею. 

- Гаразд, - погодився, навіть не мовляв поїсти, дивно. 

Теплі струмені душу це добре, але сьогодні захотілося зануритися у ванну, тому поки вода набирається готуюсь. 

Беру кидаю туди ромашки й ще декілька пахучих трав, які бабуся назбирала того року й передала мені. Засвітила ароматичні свічки й лягла у теплу ванну. Добре. 

Розслабилась, ні про що не думала. Приємний запах по всій кімнаті. Годину релаксувала, одягнулась у піжаму, посушила волосся і вийшла з ванної кімнати. У коридорі зустрічає милий, перегоджає двері, де спальня.