34

- Впізнала?

- Так, Владе. Звідки у тебе мій номер? Де взяв телефон? - записиплю його питаннями.

- Алан передав, коли приходив, перед тим як поїхати.

- Зрозуміло, - а мені тільки зараз зателефонував. - Щось трапилося?

- Ні. Хочу дізнатися як оренда квартири відбулася?

- О, це довга історія. Мені й Данієлі сподобалося одна й та сама квартира. Говорила Андрієві, що таке може трапитися, а він запевняв, що все пройде нормально. Потім на останньому варіанті дівчина змінила вибір і я орендувала ту, яку мені сродобалося. Квартира простора, але у деяких кімнат немає меблів.

- То можна я? - запитує жваво чоловік.

- Що ти? - не втямки, що йому потрібно.

- Хочу обрати меблі, якщо ти не проти.

- Добре, - посміхаюся, що милий хоч десь проявив ініціативу.

- У тебе сіяє посмішка на тридцять два зуба, - константує факт, хоча він не бачить мене. Як Принц дізнався?!

- Ні. Чому б це? - хочу відхилити його правдиві здогадки.

- Сумніваюся, що не брешеш. Брехунка. Завтра прийдеш? - цікавиться.

- Так, звісно.

- Що робиш? - не втомлюється задавати питання і мені це найбільше подобається.

- Йду забирати Аню з дитячого садка. Ти випив ліки? - тепер моя черга сипати Власова питаннями.

- Так. Ти взяла парасольки?

- Так, - приємно, що Принц проявляє турботу. - Сподіваюся, що під дощ не попадемо, але на всяк випадок взяла. Як у тебе день минув?

- Приймав багацько ліків, лежав, читав книгу, лежав, телефонував батькам і сестрі. Вона так швидко виросла.

- Ну, цей, до завтра, а то вже дійшла до дитячого садочка.

- Мамо, - гукнула дівчинка.

- Це вона?

- Так.

- Милий голос, хочеться її побачити. Бувай, - і вимкнув слухавку, а я, теж, хотіла сказати йому слова, не встигла. Аня підбігла з обіймами до мене.

Під дощ ми не потрапили. Поїли, погралися і лягли спати. Усю ніч крутилася від переживань. Ранок. Сонячне небо. Сніданок. Відвела доньку в дитячий садок. Лікарня.

- Привіт, - вітаюся із чоловіком і зачиняю за собою двері, і сідаю на стілець, що стоїть біля ліжка. 

- Привіт, - з посмішкою відповідає Принц.

- Як спалося? - дістаю з сумки приготовлену їжу, брудний посуд кладу до сумки, щоб помити. Такий собі обмін відбувається. 

- Добре, нічого не боліло, але ніг й досі погано відчуваю. Хочеться поголитися, не думав, що колись заросту як дідусь з бородою.

- Не така ж вона велика й без сивини, - відкладаю речі в сторону й дивлюся в прекрасні очі мого коханого. 

- Ще не вистачало білої бороди. Приходжу знайомитися з своєю донькою. І у мене сива, довжелезна борода. ''-  Привіт, доню, я твій тато'' - кажу їй. А вона мені у відповідь : '' - Ви точно мій тато?! Більше схожий на дідуся'', - дзвінкий сміх лунає по білій палаті.

- Я впевнена, що у будь-якому вигляді їй сподобаєшся. Ти вже поїв?

- Ні, ще. Погодуй мене, будь ласка, - благальними очима дивиться.

- Владе, ти ж не мала дитина, - не  в захваті від цієї ідеї.

- Катю, будь ласка. А з мене бажання, яке захочеш. Прям усе, що попросиш. Тільки в межах розумного.

- А твої, - нахиляюся ближче до його обличчя, відстань між нашими вустами, лише кілька сантиметрів і шепочу, - розумні межі це які? Не люблю обмеження, вони сковуюють емоції, - облизую пересохлі губи. І хто тепер керує ситуацією? Як я тебе?

- Не грай з вогнем, дружино, - хрипким голосом промовляє і цілує. М-м-м-м-м, як добре. Минає незнати скільки часу, проте ця радість ще триває. Мої щоки палають. Відсторонюємося один від одного, важко дихаємо від пристрасті, що нахлинула з потужною силою.

- То які межі любий? - запитую, очима дивлюся куди завгодно, але не на нього.

- Погодуєш і дізнаєшся, - загадково говорить.

- Добре, - здалася, відкриваю ланчбокс, кришку залишаю на полиці, ложкою годую Принца.

- Смачно, дякую, - закінчивши їсти, сніданок сказав. - Ось, - дістає з-під подушки журнал, - тут є чудові комлекти меблів для дитячої кімнати, хай Аня обере те, що їй сподобається, потім скажеш її вибір і я куплю.

- Гаразд, - кладу в сумку журнал, хлопець приємно радує.

Без стуку заходить медсестра.

- Доброго ранку, сьогодні Вам можна піти на прогулянку. Випили ліки? - не звертає уваги на мою присутність дівчина.

- Так. Аякже я піду, коли не можу ще ходити?

- Зараз привезу Вам коляску й ми підемо, - вона мені геть не подобається.

- Дякую, але я сама хочу погуляти зі своїм чоловіком, привезіть коляску, а далі ми самі впораємося.

- Гаразд, - буркнула незадоволено й вийшла з палати.

- Що це було? - склавши руки питає, й дивиться на мене.

- Нічого, - не виннно заглядаю у його очі.

- Справді? А мені здалося, що хтось приревнував мене до медсестри. Та ще й погодилася сама все зробити. От як ти мене піднімеш сама й якими коридорами вивезеш? - упс, про це не подумала.

- Якось справимося, - розвожу руки у різні сторони. - І до того ти сам говорив на людях грати роль справжнього подружжя.

- Тобто це лише наша гра? - дивиться в очі.

- Так, - ні, дійсно ревную. хочеться попросити лікаря, щоб у мого чоловіка була інша медсестра, а ще краще, щоб був би працівник чоловічої статі. Невже я така?

- А поцілунок? Він, теж, був частиною гри? Практика?  - облизує свої губи.

- А для тебе? - вирішую перевести  всі стрілки на нього. 

Стук у двері. І одразу заходить не та медсетстра, а молодий хлопець, який привіз візок. Зріст, напевне, десь метр дев'яносто. Блондин. З одного боку, класно, що замість тієї чорнявої він, а з іншого - ми не закінчили розмову на дуже цікавому моменті.

- А попередня медсестра? - грізним поглядом дивиться на Кайла, прочитала на його білому халаті.

- Вона попросила її замінити, - підходить ближче до мого чоловіка, бере й підіймає його і садить його у коляску.

- Дякую, - кажу хлопцеві й посміхаюся йому.