XXIV

 Ніхто з нас не збирався порушувати тишу, проте потрібно щось сказати, не можу так. Щось у нього запитати чи розказати? Ніби все про нього знаю. Але є одна тема яку ми ніколи не обговорювали це наше дитинство.  Може запитати як втратив зв'язок зі мною? Та як тільки хотіла запитати все зробилося навпаки.

- Катю, розкажи про своє дитинство, - попросив Влад. 

Що сказати? Я та, яку ти шукаєш, не признавалася, тому що мені говорили, що не можна. Раніше твоя поведінка мене лякала і відштовхувала, не могла впізнати в тобі того друга, перше кохання. Проте провевши з тобою так багато часу зрозуміла, що ти той самий, але твої почуття сховані далеко.

- Що хочеш почути? - запитала я.

- Ну як ти його проводила, може було якесь дитяче кохання...

-Такого точно не було, - перебила його.

- Я про себе розказував, тепер твоя черга.

- Ти про дівчинку?

- Так, вона моє все. Так важко розповісти про себе?

- Хіба в тебе немає людей, які можуть дізнатися про кого завгодно всю інформацію? - з викликом подивилася на нього.

- По-перше, так не цікаво, а по-друге ми друзі, тому краще, що ти мені розповідала чим хтось інший.

І то правда, але де факти що буду говорити правду, зараз щось переробимо й ти ніколи не здогадаєшся хто я. А може? Так, я вчиню. Розповім, але деякі події не скажу.

- У дитинстві, я була зовсім іншою. Веселилася із дітьми з свого віку, грали різні ігри, тому що не могла всидіти на місці. Було багато друзів, але один із них був особливий. Він чимось притягував, з ним завжди потрапляла в пригоди. Але в один момент усе змінилося.

- Що саме? - запитав мене, тому що я замовчала на кілька хвилин.

- Нічого, зараз він в іншому місті.

- Ви спілкуєтесь?

- Так,- навіть дуже близько,- у нього є зараз дівчина.

- Бачу у тебе було багато друзів, а особливо багато  серед них хлопців.

- Ти що ревнуєш? - запитала.

- Ні, просто на мить здалось, що ти до токо друга не рівнодушна, він розбив тобі серце?

- Ні, дружба лише дружба.

- Та про дружбу досить, щось конкретне буде?

- Що маєш на увазі?

- Веселі події.

- Хочеш із мене посміятися? Добре. Одного разу залізла на дерево, тому що хоіла дістати хустинку. Вилізла, то вилізла, а злізти ні. Згадала, що боюсь висоти. Покликати на допомогу не було нікого, тому сиділа на гілці деякий час. Раптом почула хруст, ніби гілка мала поломатися, але добре, що у цей момент мене помітили дорослі й домогли викрутися із цієї ситуації.

- Любиш ти шукати пригоди на одне місце.

- На що ти натякаєш?     

- Ні на що, - і просто посміхнувся, аж самій захотілося  це зробити у відповідь.

І так закрутилися наші розмови про наше минуле, у якому були як і радісні, так і сумні моменти. Я дізналася як він провидив той час, коли вже ми не бачились. А далі щось трапилось незвичне, мені щось так весело стало, хотілося кружляти й танцювати. Що зі мною? Далі темнота.  

  Автор

Хлопець не зрозумів, що коється із його подругою, сиділи та добре спілкувались. А тут їй щось сталося, що аж  в пляс вдалась. Останній раз Влад бачив таку Катю у клубі, коли забирав її. Далі вона зняла підбори й пішла до моря. Принц зрозумів що це до добра не доведе й пішов за нею.

Вона стала маленькою дівчинкою, якої хочеться веселитися. Та не вже від одного бокалу втратила розум? Дівчина ходила по березі, хвилі омивали її ноги.

Надворі вже ніч, а море тепле. Катя зайшла у воду до самого пояса. Стояла так декілька хвилин і ніби хотіла піти ще далі. Проте теплі руки не дали зробити цього, від цих обіймів їй стало добре.

- Пішли вже, - промовив хлопець.

- Я не хочу, - сумним голосом промовила дівчина.

- Пішли, а то ще простудишся, - з турботою сказав Влад.

- Ні.

-Тоді заберу тебе силою, - після цих слів підняв свою дружину й поніс, як маленьку принцесу. У таксі пара їхала тихо, ніхто не говорив. Проте знову вже  в обох героях прокинулось щось незвичне. Коли вони зайшли в будинок, у них спалахнули почуття. Раптом Принц підійшов до Каті і ніжно поцілував, вона навіть була не проти. Хто знає до яких наслідків це може призвести? 

Катя

Голова болить, невже ми це зробили? Що це на мене найшло? Офіціант, точно це ж він щось нам підсипав. Швиденько знайшовши свої речі, одягнулася і тихо вийшла з його кімнати. Мій перший раз був із тим кого я кохаю, але нема чому радіти. 

По-перше, якщо той хлопчина нам щось підкинув у їжу, то це не було з справжніми почуттями. Він постійно говорить, що ми з ним друзі й нічого більше. По-друге, я нічого не пам'ятаю, то наврядчи хлопець згадає. Сльоза покотилася по щоці, потім ще одна.

Навіщо? Не можна грати з почуттями дівчини, як тільки дізнаюсь хто це зробив, зразу порву з ним зв'язки. Аж це хтось міг бути той хто знає нас. Цікаво чим ми ці людині насолили? Трішки заспокоївшись почала збирати речі, сьогодні летимо з цього острова, який подарував багато емоцій. Хоча є один плюс, що це був Влад, а не якийсь хлопець із клубу.

- Привіт, - промовив Власовов, - у мене так болить голова, дивно що з тобою трапилось? - що він має на увазі.

- Про що ти?

- Тобі вчора весело, пішла сама до самого пояса по пояс, а говорила, що води боїшся.

- Невже я це зробила? Нічого не пам'ятаю, а ти?

- Лише як ти чудачила, приїхали сюди, а далі як у тебе.

- Може хтось нам підсипав вчора в їжу, - сказала свої догадки.

- Що?

- Офіціант мені здався якимось підозрілим, дивно дивився на нас.

- Цікаво.

-Наіщо комусь так робити? 

-Незнаю, але доберусь до правди, - сказав Влад.

Далі кожен займався своїми справами, але почуття тривоги мене не покидало. Записка, точно записка. На весіллі мені її передали, чорна ніби натякаючи, що дуже погано кінчиться наш шлюб. А хіба він є? Ми лише на людях пара, а поза ними як звийчані друзі. Кому це вигідно?