Флеш Рояль

Глава 1-1

Настрій був зіпсований остаточно. Чомусь всі знайомі чоловіки вважали своїм обов'язком повчати Дінку, як їй слід розпорядитися своєю зовнішністю. Вона й без них знала, скільки їй додає проблем ця сама зовнішність. Лялькова. Довге волосся, що мама так просила не зрізати, було не як у всіх нормальних дівчат  —  блискуче й хвилясте  —  а кучерявилося і пружинило, і не одна шпилька була зламана через ці непокірні пасма. Доводилося плести їх в різноманітні коси, а з косами Дінка була схожа на школярку-переростка і здавалася собі просто дурепою.

Так вийшло, що на рідному економічному факультеті у Дінки з дружбою не склалось, і все її товариство вчилося на приматі, в сусідній будівлі. Гарні, веселі, дотепні хлопці, дівчат було ще двоє крім Дінки. І всі юнаки поголовно були в неї закохані, якраз вони знали її, як облуплену. Але Дінка з усіма виключно товаришувала і нікого не виділяла. З ними було цікаво обговорити Стругацьких, голосно лаючись «Масаракш!», потеревенити про останні новини кіноіндустрії, подуріти на концерті заїжджої рок-зірки і погорлати «Червону руту» на нічній набережній. А от закохатися Дінка ні в кого з них не могла. Не кохалось і все тут.

Її зовнішність не раз зле жартувала з нею. Зазвичай хлопці, знайомлячись, сприймали Дінку як безглузду ляльку, що здатна лише кліпати величезними очима, а потім дуже дивувалися, коли виявлялось, що вона зовсім не така безглузда і недоумкувата, і тут же страшенно ображались. Як, наприклад, кривився приголомшливий блондин Ярослав після її невинного «Не бачу, чому б двом шляхетним донам не пройтись вздовж набережної». І як її, здавалося б, справжня, а врешті решт розтала, немов сніжок на сонці, недавня любов.

Дінка намагалась не помічати, як невдоволено супиться Влад, коли вона починала жартувати, як морщив лоба, коли Дінка заводила суперечку і перемагала, при цьому вона, як могла, виправдовувала хлопця і кожен раз обіцяла собі притримати язика в його присутності. А на останній вечірці в студентському гуртожитку не помітила і втратила пильність.

Вони грали в «Так чи ні». Початкові дані: стіл, за столом чотири трупи, на столі гральні карти, порожній револьвер і одна відстріляна гільза. Потрібно було відгадати, що сталося в кімнаті, задаючи питання, на які можна відповісти лише «так» або «ні». Дінка зразу ж втягнулася в гру, спочатку в голові спливали невиразні розпливчасті образи, але як тільки з’ясувалось, що в кімнаті не було вікон, перед нею раптово з’явилась чітка картинка, і вона радісно вигукнула:

— Смерть! Вони грали на смерть!

Дінка вгадала, відповіддю була затонула субмарина, на якй четверо членів екіпажу розіграли в карти єдиний залишившийся патрон. Всі щиро вітали Дінку, вона відгадала ще дві загадки, а потім з сумом прочитала в очах Влада прощальну епітафію на їхньє передчасно сконавше кохання. Добре, що до того часу, як Дінка посіла перше місце на міській олімпіаді з математики, вони вже не значилися парою, а то Влад би її зовсім зненавидів.

Віктор не збрехав, зателефонував наступного дня і назвав адресу, за якою слід було з'явитися рівно о вісімнадцятій нуль-нуль. Адресу вона й без нього знала, нове казино «Рояль» було збудовано прямісінько на центральному проспекті, туди Дінка і попрямувала після довгої і тривалої боротьби з собою. Мамі правду вирішила не казати, вигадала щось про підручники у одногрупниці, яка живе на іншому кінці міста.

«Врешті-решт, невільництво здавна скасовано, примушувати мене ніхто не в змозі, я завжди встигну піти, якщо мені щось не сподобається»,  — повторювала про себе Діна, штовхаючи масивні двері.

У холі було темно й тихо, охоронець піднявся було назустріч, але тут звідкілясь виринув молодик в костюмі без краватки і зупинився, помітивши дівчину.

— Ти куди? — запитав він не дуже привітно. Діна підійшла ближче і вже краще розглянула молодика. Він був повний, не гладкий, а скоріш підтоптаний, з великим щокатим лицем, але не те, щоб неприємним. Просто їй такі обличчя не подобались.

— Доброго вечора, — Діна намагалася, щоб її голос звучав якомога ввічливіше, — я прийшла за оголошенням. На курси. Круп'є,  —  додала поспіхом, хоча хлопець в костюмі навряд чи спромігся на якісь інші курси. «Костюм» охопив її оцінюючим поглядом і несподівано запитав:

— Скільки буде двадцять шість на тринадцять?

— Триста тридцять вісім, — Дінка хоч і здивувалася спочатку, та все ж любов до математики не підвела.

— А п'ятнадцять на вісімнадцять?

— М-м ... Двісті сімдесят.

— Йди туди,  — хлопець махнув рукою в бік коридору, але вона сама вже побачила вхід в гральний зал, звідки ллялось м’яке приглушене світло.  — Тебе як звуть, до речі?

— Діна. Діана Арєєва. А вас?

— Олексій.

— А по батькові?

У хлопця ледве очі на лоба не вилізли.

— Може тобі ще паспорт свій подарувати? Обійдешся без мого по батькові.

Дінка знизала плечима. Обійдеться то й добре. І попрямувала в зал.

— Стій, як тебе там, Арєєва. Роздягайся!

Дінку ніби окропом ошпарило, вона навіть підстрибнула і, широко розкривши очі, дивилася на Олексія.

— Пальто в гардероб здай, бамбуло, — Олексій хіба що пальцем біля лоба не покрутив, — чи ти не знаєш, що таке гардероб?

—Знаю! — Дінка полегшено видихнула і скоренько почала стягувати пальто.

Зал був занурений у приємну напівтемряву, розмірено цокали пластикові фішки, всі чотири гральні столи були щільно обліплені стажистами. Дінка придивилася, звичайнісінькі хлопці й дівчатка. Стажисти в обидві руки збирали фішки, розставляли їх рівними стовпчиками, розкладали на менші стовпчики, розсипали і далі знову збирали. Начебто нічого складного. Всі одягнені, ніяких танцюючих напівголих дівок і провісників кривавих злочинств.

Вона прилаштувалась біля невисокої русявої дівчини з прямим — пощастило ж людині! —  волоссям до плечей.

— Привіт, — сказала тихенько і, трохи поспостерігавши, як спритно та орудує пальцями, складаючи пласкі фішки в стовпчик, і собі підгребла купку фішок.



Тала Тоцка

Відредаговано: 21.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись