Флеш Рояль

Глава 7-1

Дінка мовчки почала натягувати пальто і відчула, як злість закипає в ній, висушуючи сльози. Як же доречно! Плакати вона сьогодні аж ніяк не планувала. Максим зробив крок назустріч.

— Діна, я не повинен був, пробач, я просто не втримався, мені треба було відіслати тебе спати ...

— Не турбуйся, — вона постаралася посміхнутися якомога привітніше, — я виспалась.

— Що? — він одразу не второпав і підійшов ближче, схиливши голову набік. «Один-нуль, Домін!»

— Ну як же, ти був настільки зайнятий собою, що я встигла подрімати, — посмішка стала ще привітніше, — шкода, що зовсім недовго.

«Два-нуль, отримуй». До Максима стало потроху доходити, його очі небезпечно потемніли.

— Впевнена, тобі варто переглянути свої тарифи, ти неприпустимо переплачуєш своїм жінкам за їх послуги. Як фахівець з персоналу, хочу порадити тобі перейти з погодинної оплати на посекундну, ти непогано заощадиш...

«Три-нуль».

— Бачу, я і так немало заощадив, — в темних очах таїлося щось зовсім для неї кепське, — на тобі. Ти без сумніву не відповідаєш моїм тарифам, занадто цнотлива, дівчинко моя, і це при такій величезній кількості літератури і тематичних фільмів! Хочеш, підкину парочку, раптом допоможе?

«Три-один».

— Я віддаю перевагу практичним заняттям, — вона застебнула останній ґудзик, — змістовним і тривалим. А це таке, казна-що, — невизначено махнула рукою.

«Чотири-один. Ти не виграєш сьогодні, Домін, і не пнися».

Він пройшов повз неї, зачепивши плечем і навіть не подумавши обійти, немов її тут і не було. Висунув ящик комода, дістав пачку стодоларових купюр, вийняв кілька папірців і, заховавши решту грошей в ящик, жбурнув папірці на комод.

— Тримай як компенсацію за спричинені незручності, — і слова теж жбурнув прямо їй в обличчя, — більш платити нема за що. І забирайся з мого будинку.

«Чотири-десять» ...

Дінка мовчки пройшла в передпокій і почала зашнуровувати черевики. Усередині холоділо від злості. Вона думала, що Домін пішов геть, та коли підвелася, побачила прямо над собою примружені очі і нахабне обличчя. Дуже шкода, що вона не здогадалася тоді записати барвисті вирази її рудого дебютанта — Шахіст, так здається його назвав Максим — було б чим зараз поділитися з Доміним.

Вони стояли один навпроти одного, і Дінці здавалося, вона навіть бачить, як іскрить між ними, як потужними спалахами викрешуються розряди від поглядів і невиказаних слів. Справді, якби винайти, як до них приладнати генератори, то можна було б цілий місяць спокійно освітлювати все місто. А може, навіть вистачило б на наступний опалювальний сезон.

 — Твої друзі справжні жмоти, Домін, — вона наважилась хоч трохи виплеснути свою злість на Макса, незважаючи на ризик залишитися без голови, — у тебе в будинку жодної вази. Могли б і подарувати на день народження. Мені навіть жбурнути в тебе нема чим.

— Слухай, візьми гроші, — неможливий, зневажливий тон, — купи собі нормальні шмотки, а то одягаєшся як безпритульна.

Дінка витримала погляд, потім розвернулась і пішла всередину.

— Куди у взутті?

— Помиєш підлогу, не розвалишся.

Вона підійшла до комода, відкрила ящик, акуратно зсипала туди залишені Максом купюри і дістала пачку.

— Гей, а ти не знахабніла?

Але Дінка не звертала увагу, стягнула з обох країв гумки, начепила на руку і поклала гроші назад. З тихим шелестом вони віялом лягли на дно ящика. Діна пройшла повз Доміна, а потім на секунду затрималася біля нього і сказала:

— Щастить тобі, Домін. Ти точно знаєш, як зробити себе щасливим.

І зачинила за собою двері.

***

 

Якби перед Максимом поставили завдання все ззіпсувати якомога сильніше, він навряд чи б впорався краще. Жодне зі сказаних слів він не збирався говорити Діні, але вони лилися з нього нескінченним потоком, змиваючи примарні надії на хоч якесь примирення. Так, Діна виводила його з себе і розпалювала, мало того, робила це усвідомлено, і Домін чудово це розумів. Однак, він справді був винуватий і повів себе як остання сволота, і усвідомлення цього ще більше отруювало його реалії.

Діна мала рацію, у нього навіть нічого розбити, а йому страшенно кортіло жбурнути чимось важким об стіну, ваза, до речі, підійшла б як найкраще. Залишалась власна голова, але навряд чи якщо він стане битися нею об стінку, це якось допоможе виправити ситуацію.

Варто було Діні піти, як всі почуття випарувалися, і він завмер стовпом посеред кімнати, немов зупинився механізм, якому вимкнули живлення.

Домін надів светра, взяв цигарки з запальничкою, вийшов на ганок. І побачив Діну. Вона сиділа на лавці в нього у дворі і намагалася заплести косу. Максим запалив, а потім притулився до поручнів, дивився, як тремтять і плутаються довгі пальці, і знову відчував себе покидьком. Оскільки він майже зав'язав з паливом, то загасив цигарку і підійшов до дівчини.

— Діна, підемо в будинок, — він простягнув руку, але тут же прибрав, побачивши як вона наїжачилась, і йому на мить навіть здалося, що серед тонких пальців майнули гострі кігтики. — Ми обидва наговорили багато зайвого. Давай зараз повернемось, ти піднімешся нагору в гостьову спальню, а вранці ми спокійно поговоримо.

— Потримай, будь ласка, — вона повернулась до нього спиною і простягнула одну косу. Максим слухняно взяв косу в руки, важка, але йому більше подобається, коли вона розпущена, зовсім недавно він заривався в це волосся рукою і ... Що ж він накоїв, телепень?

Діна щось там плела, викручувала, відібрала у нього косу, подякувавши, а потім піднялася і покрутила головою.

— Ну як?

— Жахіття, — чесно сказав Макс.

— От і добре, — вона задоволено хитнула головою, — тепер точно ніхто не причепиться.

Він спробував піймати її за руку.

— Діна, повернися в будинок.

Вона ухилилася і пішла до воріт. Максим наздогнав і знову схопив за руку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше