Глава 25

Дінка з Юлею вийшли чергувати в зал удвох. Чи не все одно, де базікати, за столом для блекджека або в стафф-румі. Тут навіть зручніше, менше сторонніх вух, а яка різниця, чи вони простоять по одній годині, чи удвох кілька годин? Лекcу точно принципової різниці не було, про що він і дав зрозуміти милостивим кивком.

Дінка провела рукою по новому сукні.

— Вони що, столи перетягнули?

Старе покриття давно пора було змінити: пропалене по колу, немов об нього гасили бички, сукно зі слідами від шампанського і кави, звичайно, не додавало статусності закладу. Але нове покриття було просто жахливим — по фактурі воно більше нагадувало валянок. І колір був якийсь дивний.

— Це Вікторич пожлобився, — хмикнула Юлька. — Знаєш як Домін горлав? Погрожував йому на дупу це сукно натягнути, якщо він його не замінить. Начебто до наступної зміни повинні заново перетягнути.

Дінка посміхалася, але всередині все стислось лише від однієї згадки про Доміна. Вона колись зможе реагувати по-іншому? Юля продовжувала говорити, а Дінка, зігнувшись над столом і підперши рукою голову, робила вигляд, що слухає і навіть періодично видавала різні заохочуючі звуки. А сама з сумом думала, наскільки живучою виявилася в її організмі небезпечна бацила під назвою «Макс Домін».

До зали увійшли двоє, і Дінка поспіхом випросталась. Ті, що увійшли, відразу попрямували до їхнього столу, оминаючи касу, а з бару до них вже біг Олексій.

— Розміняй, — тицьнув один з них гроші Лексу, той кивнув і дав знак Дінці видати чіпи.

— Що, дівчатка, зіграємо? — сказав другий, роблячи ставки, а потім підняв очі на Дінку. І завмер здивовано.

— Та ну! — він штовхнув у бік товариша. — Вадим, диви но, як нам пощастило. Гей, піт-босе! Я порядки ваші знаю, але попереджаю, влаштуєш чехарду за столом, я відразу піду. Я сьогодні граю тільки з нею.

І обернувся до Дінки.

— Ну що, дорогенька, будемо знайомитися? Цю ніч ми з тобою проведемо разом, так що знайомство в нашому випадку дуже доречне.

Олексій з готовністю закивав і притиснув обидві руки до серця. Чоловік всівся навпроти за столом, даючи зрозуміти, хто тут головний гравець, а Дінка крадькома його розглядала.

Не тільки говір видавав в ньому приїжджого зі столиці самого найближчого зарубіжжя, а й зовнішній вигляд. Середнього зросту, він був одягнений оманливо просто, але Дінка добре знала, скільки коштує така уявна простота. Від чоловіка аж пахло грошима, і при цьому він не розкладав віялом по краю стола преси з доларами. Вони просто у нього були, це ставало ясно відразу при одному погляді на нього. Причому давно і багато.

Дивна річ, хоч пропозиція і звучала двоїсто, в нього це не звучало вульгарно, може, тому, що чоловік говорив зі щирою посмішкою, і в голосі явно відчувалася іронія. Він весь час жартував, його очі сміялися, і Дінці, дивлячись на нього, теж хотілося посміхатися.

Чоловік був гарний. Розумні, проникливі очі говорили про те, що їх власнику не менше сорока, хоча виглядав він чудово, на вигляд не даси більше тридцяти п'яти.

— Так як звуть тебе, моя нічна фея?

— Діана, — вона сама не знала, чому так назвалася.

— Діана? —мужчина здивовано підняв брови. — Де Пуатьє?

— Де Кастро, — посміхнулася Дінка. «Дві Діани» Дюма вона прочитала ще років в п'ятнадцять.

— Це Вадим, — представив товариша чоловік, — а я Олександр.

«Невський чи Македонський?»

— Сама вибери, Невський або Македонський, — він немов прочитав її думки.

— Невський, звичайно, — навіть не думаючи, відповіла Дінка. І, вловивши запитальний погляд, пояснила: — Не люблю дикунів. Ваша гра, — вона розкидала карти по боксах і очікувально уп’ялася очима в Олександра.

— «Вінець творіння чарівна Діана», — продекламував Олександр, а сам задумливо поглянув на Діну. — Це про тебе?

— Про мене, — погодилася вона. Перед ним лежала сімка.

— Давай карту, чарівна Діана.

І знову сімка. Чоловік підняв світло-карі, кольору молочного шоколаду очі і запитав:

— Порадуєш мене, люба? Ще.

І знову лягла сімка.

— Двадцять один, — оголосила Діна, набрала собі перебір і виплатила виграш. Хороша гра блекджек, не йде ні в яке порівняння з покером. Ніяких тобі божевільних гойдалок і роздач, гра тече плавно і легко, а головне, за підсумком все в Дінчині ворота.

— Ось як ти це робиш, люба моя Діано, поділись таємницею? — пригнувся до неї Олександр через деякий час. — Ти бачив, Вадиме? Це просто приголомшлива жінка! Вона менш ніж за годину надала мені неземне задоволення і при цьому витягла з мене вже більше тисячі доларів.

І тут Дінку немов в жар жбурнуло. І вона не помилилася, прямо навпроти неї стояв і дивився поверх голів гравців Домін. Повернувся? Як довго він тут стоїть?

— Ти ж сам зголосився з нею грати, — Вадим ледве стримав позіхання, — попроси змінити круп'є.

— І зрадити своїй Діані? Що ти друже мій, з такими дівчатками не треба грати, їх треба кохати і читати їм вірші.