ПРИМІТКИ

1. Станiслав. Мiсто, яке тепер називають Iвано-Франкiвськом, трохи ранiше називали Станiславом, а ще перед тим - Станiславувом або ж таки Станиславовом. Давнiше цю мiсцевiсть знали як Заболоття, Дикi Болота, Межирiччя, де Дiдо сидить, а первiсна назва, кажуть, була написана прадавнiми ревашами на Писаному каменi бiля Криворiвнi, що на ньому викарбувана найдавнiша мапа Пiвденно-Схiдної Європи, але прочитати написане не вміє ніхто.

На початку третього тисячолiття, як пише в путiвниках (автори таких путiвникiв буцiмто достеменно знають, як то воно тут було насправдi i на початку другого, i на початку першого, i навiть позапершого тисячолiть), Iвано-Франкiвськ став визначним туристичним центром схiдної околицi Європи. Потiк туристiв заполонив це прикарпатське мiстечко пiсля того, як пiд час будiвництва фонтану в дворi нового торгового центру на залишках Краттерiвки поряд iз ринком старих грамофонних платiвок та лiворуч вiд крамницi "Все для себе" будiвельники натрапили на цiлу й неушкоджену алебастрову колону, про функцiональне призначення якої iсторики досi не дiйшли спiльної думки.

Цю колону одразу пiсля її вiднайдення було виставлено на загальний огляд у заскленому примiщеннi новозбудованого торгового центру поряд з лiфтовою шахтою, щоб покупцi та туристи, пiднявшись на четвертий поверх, могли споглянути її прегарну кошикову капiтель з фрагментами рiзьбленого гейзону.

У деяких дослiдникiв зовнiшнiй вигляд колони викликає асоцiацiї зi Стовпом Бажань, що був описаний у дорожніх нотатках арабським мандрiвником Аль-Махадi (ІХ ст. по Р.Х.), коли той приплентався у цей глухий кут перед горами.

"У тих землях, що на пiвнiч вiд рiки Рут, де володарем сьвєт-малик Добрицен, заведено восени ходити босими по килимих, що сплетенi iз живих змiй. Мешканцi того краю ходять тими килимами кожної повнi, а потiм виходять на дорогу, що веде до давнього мiста, де всi будинки робленi з дерева i тiльки одна колона посеред майдану є кам'яною i називається Стовпом Бажань. Цей Стовп бiльший вiд тих будинкiв, що вiддавана пусткою стоять тут, у тому мiсцi, де двi бистрi рiчки зливаються в єдину. На стiнах всiх будинкiв є рiзьбленi знаки, видимi лише при мiсячному свiтлi, i кожен вiзерунок на житлах повторений рiзьбою на верхнiй частинi колони, яка за формою подiбна на пiдпору балкона над парадною брамою хоромiв сьвєт-малика, тiльки в палацi Добрицена такий самий стовп зроблений з дерева тису.

Колона та дивна, бо вiдкидає в рiзнi боки тiнi рiзних кольорiв. Її шанують чи, радше, бояться, бо нiхто i нiколи не приходить до неї наодинцi, а тiльки разом у гуртi - з дикунськими спiвами, з бубнами та перегудами. Кожен з тих, хто iде до Стовпа, перед тим бере до рота листок рослини, яку тут називають яплом i яка не подiбна на жодну з рослин Сходу чи Пiвночi.

Потiм вони танцюють коло Стовпа, а разом зi спiвами вигукують побажання й прокльони, надсилаючи їх один одному. Тодi кожен прикладе долонi до Стовпа i бажання кожного збудеться. Кажуть, коли б хто один наважився пiдiйти до Стовпа у нiч повнолуння чи й так, серед бiлого дня, то був би вiн опустошений через сповнення всiх своїх бажань i вiдiйшов би у пустку, з якої можна повернутися у свiт тiльки при свiтлi повного мiсяця i лише для плачу та стогонiв".

Iншу думку має славетний iванофранкiвський iсторик Гаврило Чмих, який, уважно оглянувши iлюстрацiї до пiзньоримського манускрипту Овiдiєвих "Перетворень", ствердив, що ця колона може бути одним iз так званих Геркулесових (Гераклових) стовпiв. Гiпотеза викликає довiру, адже один iз античних мiфiв про Геркулеса описує його подорож у Скитiю, а анатолiйський варiант того мiфу згадує i про стовп, який з повелiння вiсника богiв Меркурiя був встановлений десь у Межирiччi - на перехрестi шляхiв, що ведуть у степи та у гори.

Можна припустити, що Стовп бажань i Геркулесовий стовп суть одне й те ж, оскiльки вiдомо, що той, хто опиниться поруч iз Земним Геркулесовим стовпом у час, коли над ним проходить Небесний Геркулесовий стовп (тобто його справжня iдеальна сутнiсть), отримує можливiсть виконувати усi свої мимовiльнi бажання, при цьому сам не усвiдомлюючи чудесностi виконання бажань. Також вiдомо, що спробами досягти вiчного блаженства, яке можливе, якщо кожної митi перебувати одночасно навпроти Земного й Небесного Геркулесових стовпiв, займалися прихильники падеїстичної школи в античнiй фiлософiї. Найвiдомiший серед них – Iзидор Кркський, який через повну апатiю тiла виводив себе iдеального в простiр Небесного стовпа, залишаючись фiзично поруч стовпа Земного.

У листах Луцилiя до Сенеки знаходимо iнше потрактування Земного Геркулесового стовпа як дзеркального вiдображення Небесного iдеального стовпа, яке через всесвiтнi катаклiзми iдеального свiту вмерзло у глину нашого простору i зникне тодi, коли в iдеальному свiтi знову запанує гармонiя.
Ще одне пояснення сутностi цього стовпа зробив японський учений Макiното, який ледь помiтнi карби на колоні прочитав мовою волохатих айнiв:

"Людям у будинках заввишки, як гора,
Люди внизу здаються такими беззахисними,
Як верхня посмiшка божественного вiтру"

Макiното дещо осучаснив це хоку i в його iнтерпритацiї слова на колонi слiд читати так:

"людям у хмародерах люди внизу
здаються такими беззахисними...
як зверхньо усмiхається пiлот-камiкадзе!"

З цього потрактування Макiното робить висновок про пророчий змiст сутностi стовпа, який промовляє до людей, застерiгаючи вiд катастроф типу 09/11, не вiдаючи, що давно вже нема тих народiв, якi б цi пророцтва зрозумiли, немає тих людей, якi умiли колись зi слiв своєї мови лiпити абсолютнi символи свiту, що були зримi, вiдчутнi та досяжнi.

Серед адептiв язичницьких релiгiй iснує припущення, що стовп живий i розмовляє вiдтiнками своєї тiнi. Помiчено, що тiнь вiд стовпа справдi буває рiзних кольорiв. Одного дня, каже легенда, стовп вiдкине рiзноколiрнi тiнi на всi три сторони свiту, куди з цього мiсця були розiйшлися колись три людськi раси. Четверта тiнь невидима, але вiдчутна на запах, вкаже напрямок, де шукати четверту й останню расу людей, якi дотепер не розгубили у собi пам'ять про минуле.