Діагноз – філофобія

- Добрий ранок, друже! – Ярина підняла своє тіло, не дивлячись на тверду підлогу, вона почувала себе дуже бадьорою. Прийнявши ванну з пелюстками різних квітів та великою кількістю піни, попрямувала на сніданок з Тигром. На вулиці лунала жива музика, було чутно саксофон та скрипку. Можливо у когось весілля? Але, в Україні весілля у понеділок не святкують, тому Ярину розпирала цікавість та вона попрямувала разом з Тигром на балкон.

-«Твою ж за ногу!» – дівчина закотила очі. На вулиці дійсно був оркестр, а у центрі цього всього був Ігор, з величезним букетом троянд.

- Пробач, я дурень і зовсім забувся про восьме березня! – загорлав чоловік. Він вигукував її ім’я, а оркестр продовжував грати. На телефон у вайбер прийшла смс з чату співмешканців будинку, усі сусіди були злі, бо була лише сьома ранку. Ярині нічого не залишилося, окрім накинути на себе халат, та бігти до того розбійника.

- Якого дідька?! Припиніть! Люди ще сплять! – Ярина була дуже зла, і коли Ігор до неї наблизився з обіймами, відштовхнула його.

- Якщо ти не підеш зі мною в кафе, я скажу їм грати ще голосніше, а ще почну підспівувати.

Дівчині нічого не залишилося, окрім того, як погодитися. Вона вивела швиденько Тигра в туалет. Одягла на себе джинси з високою талією та топ з рукавом. Ігорю вона наказала стояти і чекати на вулиці, зовсім їй не хотілося пускати його до хати. Вона сіла у його сірий джип, та вони мовчки поїхали у ресторан «Венеція», який розташований біля озера. У світлій залі з величезними люстрами в кутику уже був накритий стіл на двох персон. Не дивлячись на те що ранок, горіли свічки, все було присипане пелюстками троянд, та стояла закоркована пляшка червоного вина.

- Цей день для тебе. Я взяв для нас вихідний. Тому, ми цей день проведемо разом. – Ігор наповнив келихи.

-  Я тут тільки через те, аби мої сусіди мене не вбили! Чого ти хочеш від мене? Дай мені спокій. Дуже прошу. – Ярина відсунула демонстративно від себе салат з креветками.

- Я цілеспрямована людина, і завжди отримую те, чого хочу, а хочу я твоєї, взаємної уваги. – Ігор зовсім не зважав на гонор своєї колеги та наминав салат.

Пройшло вже пів години, а Ярина навіть не доторкнулась ні до чого. Зате Ігор вже втиснув у свій шлунок салат, свинину на кістці з пюре, та три келиха вина. Він їй знову розповідав, що жив поряд з фермою, і в озеро викидали дохлих свиней. Він страшенно любив плавати, одного разу пірнув, та побачив там свиняче кладовище. Також із тої великої кількості нісенітниці, яку він вилив на дівчину, виявилось, що у нього прооперована печінка, бо була кіста, і страшна історія про те, як він відходив від наркозу. Ярина весь цей час мовчала та поглядала на годинник, хвилини ще ніколи так повільно не спливали, як цього ранку.

- Так, я на пару хвилин відійду, хочу дещо взяти. Тільки спробуй піти звідси і цей оркестр буде волати під твоїми вікнами добу. – Ігор нахабно посміхнувся та пішов у напрямку кухні.

Через кілька секунд почав вібрувати телефон, Ярина спочатку подумала, що це до неї хтось добирається, але ж ні. Вібрація лунала з кишені Ігоревого пальта, Ярина оглянулась навколо себе. В її очах заблистіли бісики цікавості, і вона витягла той телефон, який не переставав бренькати. Телефон був дуже старої моделі, ще на кнопках, обдертий та з побитим склом. Очі Ярини ледве не випали і не покотилися за сусідній стіл, тоді, коли на екрані висвітлилось «Дружина». Наскільки знала Ярина, то Ігор був з тих, хто міняє жінок як рукавиці. Веде життя альфонса, бо всі жінки набагато старші за нього, частенько робили йому гарні подарунки. Дівчина ще раз оглянулася, аби впевнитися, що поруч немає нікого, та повторила про себе номер телефону. Ще у восьмому класі, Ярина ходила на курси для покращення пам’яті, де їх навчали дуже швидко рахувати арифметичні вирази, та запам’ятовувати послідовність цифр за найкоротший час. Взагалі, Ярина відносилася до тих дівчат, які відвідували всі можливі гуртки та заходи, тому мала величезну кількість різних сертифікатів.

- Я думаю, що це буде шах і мат! - пролунав голос чоловіка. На щастя Ярина вже поставила все на свої місця, коли він повернувся. Перед її очима лежала велика коробка із замші, чоловік її демонстративно відкрив. Там красувалось кольє з великими кільцями, які всипані крихітними діамантами.

- У моєї собаки в селі схожий ланцюг! Я знаю, що ти щось задумав, тобі нічого не вийде. А свій оркестр, можеш відправляти під мої вікна скільки завгодно, я зателефоную у поліцію, скажу, що ти збоченець і не даєш  мені життя. Вся ця гра мені набридла, я зараз встаю та йду додому! Якщо ти мене спробуєш зупинити, я так почну кричати, що твоїми вухами хлине кров, бо я вмію співати фальцетом! – Ярина дуже сильно тремтіла, її кинуло в піт, але цей словесний потік не могла закінчити. Здавалося, що вона зараз змарніє, бо від цієї напруги сильно крутилась голова, та двоїлося в очах.

Здається, що поведінка дівчини трішки злякала чоловіка, бо його брови піднялися дуже високо, а очі округлилися ніби він щойно побачив примару.

- Здається, у неї проблеми з психікою… - це єдине що встигла почути Ярина покидаючи ресторан.

Доїхала дівчина додому на таксі, дорога була далекою, але вона промайнула наче за хвилину. Вдома чекав Тигр, який весело крутився навколо свого довгого хвоста, намагаючись його спіймати.

- Тигре, я вже не можу. – Ярина сіла на підлогу та обійняла руками свої тремтячі коліна. – Що йому від мене потрібно? – собака з розбігу втиснула свого носа поміж коліна дівчини і почала облизувати обличчя.