Філофобія

Дозволь собі відчувати закоханість

Ярина прокинулась з першими проміннями сонця, солодко потягнулась, та переступивши через сплячого Тигра, пішла на кухню. Їй довелося заглянути у вітальню, бо звідти доносилась музика дощу. Ярина застала свою маму у карколомній позі, стоячи на одній нозі, жінка тягнула руки якнайвище.

- Мам, в тебе все ок? – дівчина помітила що її очі закриті, а грудна клітина чітко піднімалася при диханні.

- Йди звідси геть, в мене йога та медитація. Я одна ціле з Всесвітом, я одне ціле з Всесвітом…

Дівчина закотила очі та відправила своє тіло у холодний душ, після чого вирушила на пробіжку з Тигром. Вона дуже полюбила ранкові та вечірні прогулянки з псом. Це чудовий час для того, аби поміркувати над майбутнім, згадати минуле та просто насолодитися свіжим повітрям. На щастя парк був настільки великий, що займав гектари та не дозволяв великого скупчення людей. А побути на самоті хоча б декілька хвилин у день, для інтроверта це святе діло. Повернувшись додому, на кухні вже все пройшлося запахом яєчні з беконом та кави. Це був мамин фірмовий сніданок нашвидкуруч, а мамину каву досить легко впізнати, бо вона додавала туди корицю.

- Слухай, а ось цей Ігор, ніби досить нічогенький. – Ірина відрізала за допомогою ножа чималенький шматок яєчні.

- Можливо, мені справді подобається дехто, але це точно не Ігор. Я його не люблю.

- А до чого тут любов? Любити можна мене, квіти, Тигра, каву, а закохуватися тільки один раз, тільки в одного, – жінка тяжко видихнула та зімкнула уже нафарбовані губи.

- Тобі легко, ти ж закохана у тата. – Ярина відкусила шматочок хрумкого тосту.

- Ні, я в тата не закохана. Я його люблю та поважаю, він один з найважливіших людей у моєму житті. Але закохати він мене у себе не зміг. – жінка розводить руками та обіймає руками чашку з кавою.

- Тобто? – Ярина округлила очі, адже завжди думала, що у цій парі справжнє кохання. А зараз? Її мама признається, що вона з батьком, бо їй просто так комфортно!

- У всіх було перше кохання, це нормально. Його звали Сабо…- жінка мрійливо посміхнулася.

- Він, що, якийсь завезений? – Ярина справді здивувалася, бо до цього дня ніколи не чула з її уст такого імені.

- Його батько - грузин, а мати - українка. Вони переїхали в Україну, коли Сабо було чотирнадцять. Жили вони поряд зі мною, так ми здружилися. Потім, ця дружба перейшла у щось більше. Та де там, він мені пропозицію зробив! Я погодилась! – дівчина ковтала кожне слово своєї матері, їй дійсно було цікаво, як же батькові вдалося побороти гарячого грузинця.

- У 1991 році, розпочалася південно-осетинська війна. Його батько туди поїхав та забрав Сабо з собою. Війна тривала близько року. Ось одного дня, під ворота тітці Світлані, тобто матері мого нареченого, привозять цинкову труну. – жінка клацає язиком та відкладає пусту чашку.

Ярина відчула як коротка хвиля току пройшлася тілом та вкрила його мурашками. Невже, її мати теж пережила смерть першого кохання? Це її дуже вразило, Ярина не розуміла тільки одного, як матері вдається про це так спокійно говорити?

- Ось так, сказали що мій Сабо мертвий. Мов, підірвався. В труні були понівечені рештки. Довго я не могла прийти в себе. Аж через рік, зустріла твого тата, а ще через рік, погодилася вийти за нього. А ще, через рік зустріла на порозі того самого Сабо!

- Тобто? Він був живий? І зараз теж? – Ярина себе відчула читачкою якогось любовного роману.

- Так, коли був вибух, мого грузина відкинуло, а чиє тіло ми поховали – ніхто не знає. Я розуміла, що у нас майбутнього немає. Вже немає.

- Боже мій. – Ярина закрила долонями лице, аби переварити цю всю інформацію. Дівчина дуже хотіла почути продовження історії. Як це жити з тим кого не кохаєш? Як зараз живе той грузин? Але вона не хотіла зачепити матір за живе.

- А зараз я іду у спа салон. Я записалася на ліфтинг, бо під очима знову морщинки. Бачиш? – жінка приблизилася впритул до лиця доньки.

До початку робочого дня залишалося ще п'ятнадцять хвилин. Ярина сиділа у машині біля самісінької роботи, та крутила у руках телефон. Її палець був зажатий на імені «Станіслав». Від нервового напруження та прокусила собі губу, бо не знала як почати розмову. Зробивши глибокий вдих та видих швиденько клацає на ім’я, та притулила слухавку до вуха.

- Алло! – після третього гудка, хлопець піднімає трубку.

- Привіт. Я тут, подумала і вирішила, що… Я ж обіцяла, допомогти з роботою тобі. Ти взагалі, чим займаєшся по житті? – Ярина розуміла, що з неї вирвався просто потік слів, тому не дивувалася довгому мовчанню Стаса.

- Алло! Алло-о-о! – знову лунав голос хлопця.

- Ти чуєш мене? – дівчина перевірила, чи часом не ввімкнула Стаса на утримання.

- В мене щось з телефоном! Я тебе зовсім не чую. Якщо ти мене чуєш, то Макс вже вдома, можеш приходити проводити зайняття! Па-па.

- Бувай…

Робочий день пройшов так швидко, немов гепард пробігся по свою добич. На цей раз довелося писати про відомих українських дизайнерів. Тому, Ярина гордо видувала заплаканого носа, писавши про свою сестру. Соломія і справді проживає закордоном, але завжди акцентує увагу на своїй Батьківщині.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше