Філофобія

Поїхали

Цієї ночі Станіславу зовсім не спалось. Ось бувають такі вечори, коли постійно позіхаєш і мариш тим, аби скоріше забратися під ковдру та сплющити очі  глядячи солодкі сни. Але ж ні, лягаєш, а воно тобі, холера, не спиться. В голові вариться каша з думок, і так імпульсивно, що одна думка перебиває іншу. Ярина і Даня заснули на дивані, зіпхнувши чоловіка на самісінький край, це теж одна з причин його безсоння. Вся ця метушня, доля, котра постійно викидає нові вибрики. Ще й та Кіра звалилася на голову, з тим своїм Марком. Вже ніби забулася ця історія, та доля знову нагадує про неї.

Годинник вказував на третю ночі, а хлопець ще не стулив очей. Змучений від намагань заснути, він відправився на кухню, де на дивані мирно сопів Тигр. Чоловік відчинив вікно впускаючи нічну прохолоду. Зараз він був дійсно налаштований все кинути та почати життя з чистого листа, у новому місті з новими людьми. Але зараз тягти усе в нове місто: кондитерську, дитину, бабусю, брата, пса, Ярину, від однієї тільки думки, все починає плавати перед очима. Він відкинувся на спинку дивана, та непомітно для себе почав провалюватися у сон. Прокинувся від схлипування Дані. Протерши очі, помітив, що восьма ранку.

У кімнаті Даня вже снідав.

- Ти де був? – Ярина намагається вільною рукою зібрати волосся у хвостик.

- У туалет приспічило. Слухай, я тут подумав. – він шморгає носом, та сідає на край ліжка.

- Ну, я чекаю, що ти там придумав?

- Гайда справді переїдемо? Що нам втрачати? Гроші є, тут усе виставимо на продаж.

Ярина морщить лоба зводячи брови до купи та стискає міцно губи у  шнурочок. Вона справді вже не раз думала над переїздом, тому пропозиція хлопця не видалася їй смішною або тупою. Декілька хвилин тишу порушувало тільки цмакання Дані, котрий все не міг наїстися, після тривалого нічного сну. Зітхнувши, Ярина киває головою.

- Згідна. Тільки ж у яке місто, Стасе? Я в якісь задрипанці не поїду. – хитає головою.

- В задрипанці я і сам проти їхати. О, слухай. – він відкриває вкладку у браузері з українським алфавітом. – Тикай пальцем!

- Що? – дівчина підкладає руку під голову, аби краще розгледіти екран телефону.

- Закривай очі і тикай пальцем у екран. Швиденько.

Ярина реготнувши, заплющила очі та тицьнула у екран вказівним пальцем.

- Буква «х»! – промовив Стас.

- І на цю букву ми поїдемо? – реготнула Ярина затуливши одразу рота долонею, бо зловила незадоволений погляд хлопця.

- Херсон, Харків, Хмельницький? Є купа міст, гарних. Січеш про що я? – кліпає очима хлопець.

- Хмельницький? Щось з історії таке пам’ятаю. – Ярина витирає Даню з молока та стягує зі столу дитячі брязкальця.

- Так, ти молодець. – саркастично промовив хлопець.

- Окей, а бабуся, пес, Макс? І кондитерська, це вантажівки доведеться наймати, аби це все перевезти! І чи не буде проблем з органами опіки?

- Думаю не буде, просто з іншого місця будуть за нами спостерігати. Чому б і ні? Тим паче, Хмельницький зараз дуже прогресуюче місто. Там багато новобудов і бізнес ресторанний там теж нівроку. Я картинки дивився у гуглі. – він підіймає брязкальце доверху, і малюк тягнеться за ним аби скоріше спіймати.

- А малюка як перевеземо? – Ярина сідає на постіль зігнувши ноги під себе.

- Як? Ти на руках будеш вести, і тим паче він же на грудному вигодовуванні, тобто – ти його їжа! – тріумфально киває головою з посмішкою.

- А якщо Макс буде проти, або бабуся?

- У них не має вибору. – махнув рукою білобрисий.

- Ну, шукай квартиру, а краще котедж.

- Ти реально? – Стас підводиться з дивану обіймаючи долонями телефон.

- Так, чому б і ні. Я ще хотіла тебе запитати. – вона ніяково чухає потилицю, - Твої батьки.

- Що мої батьки? – він закочує очі та видихає.

- Ти не хочеш до них заїхати. У них вже, ніби як, внук з’явився. Можливо серця пом’якшають…

- Слухай, я гадав, що ми закрили цю тему раз і назавжди. Так? – Ярина помічає, що вени на лобі хлопця починають знову нервово сіпатися, тому вирішує справді помовчати. Адже, Стас ніколи не дістає її ні з розлученням батьків, ні з Соломією, за що вона йому безмежно вдячна. І справді цінує те, що він не капає їй на мозок, на відміну від Ярини, котра весь час сподівається, що зібрати родину Стаса, ще можна. Хоча десь далеко всередині розуміє, що сама б і такої родини не хотіла.

- О, дивися, котеджі, поряд з парком. Ніби не погано так, і ціни норм? – показує коричневі будівлі на телефоні. На що Ярина погодившись схвально піднімає великого пальця вверх. Бо жити біля парку, з маленькою дитиною, дуже навіть непогано.

- Було би класно, якби там був басейн, в домі.

- Ну, ти палку вже не перегинай. Знай міру. – обурливо піднімає брови вверх.

- Хочеться жити на широку ногу…

- З тридцять п’ятим розміром ноги, буде важко жити на широку ногу…

 

*




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше