Філофобія

Сім’я?

Прохолодний ранок вводив в оману, морозним повітрям, що парувало з рота. Сонце потихенько підносилося вверх безхмарного неба. Це був літній, але дуже ранній ранок. Стас накинув на себе тоненьку темно-сіру куртку, схопив пса з поводком та пішов у парк. Йому потрібна була тиша та відсутність сторонніх вух. Годинник вказував на п’яту тридцять ранку. Хлопець обрав доріжку, котру протоптали люди посеред ялинок. У парку було безлюдно. Легенький вітер шумів листками, аромат ялинок змушував кожний вдих робити глибшим, а пташки цвірінькали так голосно та  дзвінко, що посмішка сама з’являлася на устах.

Тигр йшов спокійно фиркаючи та розганяючи комах, що траплялися на його дорозі.

- Добрий ранок.

- Надто ранній, можу так сказати. – обізвалась хрещена по той бік слухавки.

- Розумію, тому одразу вибачаюся. Я довго думав. – він важко сопе носом, - нам обов’язково бачитися з тією сестрою?

- Там така дівчина, що піде по головах, аби добитися свого. Тому, не знаю, чи є сенс ховатися.

- Я не ховаюся. Просто не впевнений, що це зараз доречно. Я розумію, що це сестра моя, і я мав би бути радий, що вона є і жива. Але… я так втомився від цього всього. – засмучено промовляє хлопець та закриває очі немов у молитві.

- Чесно кажучи, ця вся справа темна, - зізнається Тамара, - кажуть, що твоя мати народила, кволу дівчинку, у неї дійсно були проблеми зі здоров’ям. Але чому вона всім втирала, що вона не жива?

- Так, і запитати нема кого. Там немає з ким говорити. Я про маму. Нажаль, я цього всього не пам’ятаю. 

- Звісно, тобі було роки чотири від сили. Що ж тут будеш пам’ятати.

- Це мені потрібно їхати у Мукачево заради зустрічі з нею? – хлопець сідає на жовту, ідеально-пофарбовану, лавку.

- Я ж казала, що дівчина бойова. Вона вже має твою адресу.

- Хай йому грець…

Данил вже мав свого ангела охоронця. Його було охрещено в українській церкві. За хрещену матір, Ярина обрала Лесю, а за хрещеного батька, Стас вибрав – Івана, того самого друга з Данії. Весь обряд хрещення малюк міцно спав, аж доки священник не почав окроплювати його водою. Ось тоді, Даня і заспівав на все горло, і не замовкав аж до кінця таїнства хрещення. Ярині здалося, що коли вони виходили з церкви, отець полегшено витирав спітнілого лоба. Потім, Данька заснув знову. Відсвяткували цей день на природі цокаючись шашликами. Мати Ярини теж приїхала разом зі своїм Сабо, котрий видався Ярині та Стасу досить непоганим чоловіком.

Нажаль, з батьком Петром, Яринка зовсім втратила зв'язок. Він проживав разом з Соломією, і від жодного з них не було звісток. З інстаграму тільки було видно, що з дитинкою все добре, і як Соломка корчить з себе ідеальну маму. Ірина, відвідувала Соломію за кордоном вже декілька разів. Ярина завжди просила маму, розповісти, яка дівчинка, на кого вона схожа. Також просила присилати фотографію у вайбер. Як не крути, але саме Ярина носила її під серцем усі дев’ять  місяців.

- У вас там якась красуня тиняється під забором. – виглядає з балкончику Леся потягуючи через соломинку каву з молоком.

- Що ти таке кажеш? Можливо хтось заблукав? – Ярина підривається з плетеного крісла та відставляє свою склянку з кавою на столик. Примруживши очі, вона дійсно помічає, як тупцяється русява дівчинка з довгим волоссям. – Дзвінок на воротах не працює, Стас саме зараз поїхав на базар, аби його полагодити. Можливо вона дзвонила.

Ярина покинула балкон та попрямувала до хвіртки, позаду пленталася Леся, не розстаючись з стаканом кави. Вперше за довгий час Ярина відчула, як хом’ячок нервово починає шпортатися у тирсі та кусати лапки. Що то за дівчина? Просто прохожа? Коханка Стаса? На цій думці всередині все похололо, а на очі навернулися крапельки сліз. Ярина вже по дорозі почала прокручувати діалог зі Стасом, який за сценарієм починає оправдовуватися, але та русява дає аргументи, проти яких не попреш. На цьому всьому, Ярина збирається, та їде з малим у Грузію.

- Ти глуха? – цю картину, розвіяла Леся, яка явно була обурена, тим, що її ніхто не слухає.

- Пробач, задумалася. – Ярина відчинила ворота. Блакитноока, русява незнайомка одразу посміхнулася, перепитала адресу, і звірила її з написаною на папері.

- Мені потрібен Станіслав. Він ж тут проживає?

Ярина склала руки на грудях немов щит, та випрямила спину, наче показує, що готова оборонятися.

- Припустимо.

- Чудово, я його сестра…

Ярина відчула як Леся похлопала її декілька разів по плечі:

- В мене там суп, вже пригорів напевно, піду додому.

- Яка ще сестра? – дівчина зводить брови та оглядає незнайомку у зеленому платті нижче колін.

- Рідна. Він вдома? Нам потрібно поговорити з ним. Розумієш? – дівчина переступає поріг хвіртки та прямує у сад так, наче це її дім і вона тут далеко не перший раз.

- Я тебе не запрошувала всередину…

- Так, від чаю не відмовлюся. Дякую. – вона сідає на лавку та схрещує ноги. Якщо придивитися, справді, очі у них однакові. Ось Макс, зовсім не схожий, ні на цю пані, ні на Стаса.

- Звідки я знаю, що ти його сестра? Можливо ти якась аферистка?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше