Інформаційні технології і людські спільноти

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

(Тарас Шевченко)

Проблема

За останні кілька десятків років інформаційні технології (ІТ) суттєво змінили, і далі продовжують змінювати життя людей в усьому світі. Ці зміни все глибше та швидше всюди продовжують входити, безпосередньо та опосередковано, в кожне людське життя.

І хоч звичність, буденність тотального охоплення та наскрізного проникнення в наше життя IT дещо й пригамовує тривожність очікування наслідків цього «вторгнення», однак вона на жаль не додає а ні ясності щодо його логіки, а ні розуміння його подальших перспектив чи загроз.

Тим часом факт блискавичного розвитку IT — навіть в масштабі просто людського життя, не кажучи вже про його історичні виміри — настільки кардинальний, щодо буття людської цивілізації, і досить таки очевидно, що наразі далеко не остаточний, що видається зовсім не зайвим спробувати відшукати точку опори для розуміння логіки й напрямку розвитку даного фундаментального процесу.

Визначення

Спільнота — це стійке матеріальне явище, утворене її носіями та засобами, протяжність якого в просторі та часі утворює його форму і яке виступає перед його носіями як середовище їхнього існування. Форму (тіло) спільноти утворюють собою її носії, разом із засобами спілкування між ними, а її духом є сукупність усіх правил спілкування носіїв між собою.

Легко бачити, що дане визначення спільноти не залежить від природи її носіїв і годиться у тому числі наприклад для спільнот клітин, які утворюють собою багатоклітинні організми. Адже генетично ідентичні клітини, тобто носії одної і тої ж самої сукупності правил спілкування між собою, закодованих в генетичному матеріалі, утворюють такі спільноти, у вигляді багатоклітинних організмів, які в свою чергу здатні бути носіями правил спілкування між вже організмами, утворюючи собою спільноти наступного рівня, зокрема людські спільноти.

Таке визначення спільноти дає можливість бачити наявність питання щодо залежності потенціалу розвитку свідомості спільноти (свідомості як здатності спільноти бути носієм правил спілкування між спільнотами) від рівня розвитку її духу, тобто рівня розвитку сукупності усіх правил спілкування між собою носіїв даної спільноти.

Якщо суть генетичного матеріалу генетично ідентичних клітин в багатоклітинному організмі полягає в тому, що в ньому знаходиться дух організму — закодовані правила спілкування клітин між собою на будь-якому місці в організмі, наслідком чого є можливість людської свідомості, тобто здатності людини бути носієм правил людського спілкування з іншими людьми, то виникає питання про таку ж суть щодо людей в людських спільнотах.

Цим питанням щодо людських спільнот, носії яких, люди, здатні бути суб’єктами людського спілкування, є питання щодо того, в чому закодований дух людської спільноти — ядро правил спілкування людей між собою в людських спільнотах, ідентичною копією якого володіє кожна людина в людських спільнотах. Де саме у людини знаходиться той, один і той самий для кожного з носіїв людського спілкування, генотип людської спільноти, в якому знаходяться правила спілкування людини з іншими людьми?

Для відповіді на це питання давайте виділимо з існуючих здавна та нових засобів людського спілкування найбільш значимі — первинний код правил людського спілкування не може знаходитись десь далеко від його найбільш значимих засобів.

Зробимо це згідно простого кількісного критерію значимості засобів людського спілкування: чим більше люди використовують той чи інший засіб спілкування, і чим частіше, тим більш загальним він є.

Легко бачити, що першим загальним засобом людського спілкування, згідно такого критерію, була (і є) жива мова, адже вона одночасно виконує для своїх носіїв також функцію постійно актуального сховища правил безпосереднього людського спілкування, у вигляді довідника зв’язку понять — головним чином понять, стосовних до характеристик людини і людських взаємин.

Про значення для становлення людини першого загального засобу людського спілкування легко судити з того факту, що до виникнення людської мови не доводиться вести мову про власне людину, якісно відмінну від тварини.

Решту два загальні засоби, письмо та ЗМІ (спільно з глобальними засобами зв’язку), виникнення яких пізніше щоразу ставало причиною величезного розвитку людства, надають мові додаткових можливостей, посилюючи, так би мовити, міжлюдський інтерфейс.

Коли жива мова локальна в просторі і часі, то через письмо вона набуває протяжності в часі. ЗМІ розширюють просторові межі одностороннього живого мовлення та письма, а засоби зв’язку розширюють простір живої мови та письма.

Таким чином єдина річ, яка в людських спільнотах ідентична для кожної людини в них і яка здатна бути постійно актуальним сховищем правил безпосереднього людського спілкування, у вигляді довідника зв’язку понять — головним чином понять, стосовних до характеристик людини і людських взаємин, тобто бути людським аналогом ідентичного для всіх клітин в складі організму генетичного матеріалу — це людські мови. І так само, як відмінності генетичного матеріалу впливають на відмінності будови організмів, так відмінності мов впливають на відмінності будови спільнот, духом яких вони є.

Якщо розглядати схему людської історії, запропоновану Ясперсом [3] (доісторія, історія і світова історія), то можна зауважити, що доісторія відповідає періоду розвитку людства від виникнення мови до виникнення письма, історія — від виникнення письма до виникнення ЗМІ та засобів зв’язку, а світова історія розпочалася після виникнення ЗМІ та засобів зв’язку.