Інформаційні технології: репли — наступний крок

Розглянемо можливості, місце і до чого йде розвиток планшетних комп'ютерів, ідеал яких називатимемо "репл" ("repl").

Термін репл (repl) має доречний вигляд для позначення сучасного, достатньо розвинутого планшетного комп'ютера, не тільки тому, що коли ми до нього звертаємось, в тій чи іншій формі, то, як правило, очікуємо відповіді, репліки, але й і тому, що термін REPL, в досить таки схожому його розумінні, вже давно існує в суто комп'ютерному світі — для позначення зручного інтерактивного програмного середовища, яке використовується при вивченні більшості сучасних найбільш поширених мов програмування (див. http://goo.gl/GrIS).

Щоб успішно прогнозувати наслідок розвитку просто безклавіатурного комп'ютера з сенсорним екраном, планшета, до пристрою справді нового покоління, гідного самостійної оригінальної назви, не обійтись — як це часто буває у випадку спроби прогнозу, без розгляду причин цього розвитку, тобто суспільної потреби. Яка скажімо раптом виявляється у вигляді наприклад стихійного ажіотажного попиту типу "куплю, а там вже розберусь нащо" на один з перших кроків до повноцінного репла, еплівський планшетник iPad.

І оскільки розуміння суспільної потреби, обумовленої прогресом людського суспільства, суть якого обговорюється в статті "Інформаційні технології і людські спільноти", уже практично досягнуте, то щоб зрозуміти, якими (чим) будуть репли найближчим часом для людей, достатньо просто скористатися тими знаннями, які уже є.

Розглядаючи інформаційні технології як принципово новий четвертий загальний засіб людського спілкування, який серед іншого включає в себе усі попередні комунікативні засоби і який покликаний бути рушієм подальшого розвитку (вдосконалення) людських взаємин шляхом їх ущільнення, інтенсифікації та якісного інформаційного наповнення в людських спільнотах протягом четвертого етапу розвитку правил людського спілкування, зауважимо той факт, що наразі з основних різновидів міжлюдської комунікації найменш в комп'ютерному світі задіяним є іще зовсім недавно а чи не єдиний протягом тисяч років вид рознесеного в просторі людського спілкування — рукописне спілкування.

Чому так сталося, зрозуміти не важко — головним чином через відсутність достатніх засобів. А тим часом сенсорний екран і стилус — це, хоч може і не дуже давно, вже зовсім реальні речі. І не доводиться сумніватися, що найближчим часом вони реальні для суцільно масового використання.

Хіба не привабливо, плюс до друкованих букв, звуку і відео, мати змогу (наприклад в скайпі) черкнути пару теплих слів, які б одразу стали доступними для співрозмовника? Чи там разом зобразити якусь схему чи ще щось таке інше.

А коли хтось думає, що рукописне людське спілкування віджило, чи відживає своє, як це нещодавно вирішили діячі освіти в Чехії, відмінивши вивчення каліграфії в школі, нехай спробує пояснити нестримну потребу вставляти в друковані репліки, якими ми наразі обмінюємось, буквально тьму розмаїтих смайликів та позначень емоцій. Потреба в яких, зауважимо, ніколи й гадки не мала виникати при повноцінному рукописному обміні — адже рукописні знаки виражають, передають людські емоції просто за своєю природою. Та й і черкнути якусь графіку в рукописному тексті, чи замість нього, що іще може бути простіше.

Таким чином, здавалося б уже міцно забута та витіснена клавіатурою каліграфія не просто знов повертається назад до нас — вона повертається на більш високому рівні. Адже навряд чи комусь буде байдуже, що саме від нього піде до інших — потворні нерозбірливі кракозябли, які соромно комусь й показати, чи чудові літери [гідні увічнення в нових шрифтах :) ] які прикрашатимуть, посилюватимуть та неповторно індивідуально забарвлюватимуть красу прекрасних слів, які ми, не доводиться сумніватись, звертатимемо один до одного.

Отже повноцінна інтеграція рукописного тексту в інформаційні технології, з рівноправною можливістю обміну як просто рукописними повідомленнями, так і з розпізнаванням рукописного тексту всюди, де зараз використовується клавіатурний ввід, ось це і є те найперше, що відрізняє повноцінний репл від традиційного, хоч і планшетного комп'ютера з віртуальною клавіатурою.

Який звичайно що вже й так можна використовувати мало що не на ходу, адже його не треба щоразу десь пристроювати, щоб мати змогу покористуватися клавіатурою та мишкою. А для того ж, щоб писати в ньому, достатньо як в блокноті, робити це одною рукою, притримуючи його іншою.

Цікаво зауважити, що більшість необхідних для реплів технічних рішень, у тому числі розпізнавання рукописного вводу, на сьогодні уже значною мірою вирішені й доведені до достатнього для тестового використання рівня розвитку, а найбільш поширені ОС вже включають в себе можливість розпізнавання рукописного тексту. Так що цілком можливо, що виконання програми навчання розпізнаванню індивідуального почерку (чи перенесення на даний репл раніше десь укладених правил його розпізнавання) скоро стане рутинно звичною дією перед початком його експлуатації.

Що стосовно сумнівів в недостатній швидкості рукописання у порівнянні з блискавичним друкуванням, яке нам деколи доводиться бачити у виконанні майстрів десятипальцевого друку, то навіть і в цьому питанні при всій повазі до них писана стенографія все ж таки наскільки мені відомо вважається більш швидкою.

Хоч звичайно справа насправді навіть не так в швидкості, зручності й традиційності обміну людьми рукописними повідомленнями між собою в реальному масштабі часу, у тому числі підписами між собою, хоч важливість подібних речей важко заперечити — як перш за все у тому якісному додатковому змістовному наповненні, присутньому в рукописних текстах, яке вихолощується, втрачається при передачі писаного тексту друкованим. Тоді як свідчень наявності природної потреби у тому втраченому наповненні повнісінько. І це далеко не тільки нездоланне бажання учасників мережевих діалогів ну хоч якось компенсовувати сухість бездушності текстових друкованих повідомлень різного роду смайликами та позначеннями емоцій — природність передачі емоцій рукописними знаками просто органічно притаманна їм самим.