Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 5. Продовження «діалогу»

Я забула про все, зараз не існувало нічого, окрім чоловіка, якого я хотіла всім серцем, тілом, розумом та душею. Я перша порушила кордони і скинула з нього пальто. Для Дана це стало своєрідним знаком взагалі більше не стримуватися. Наступної миті він завів мої руки над головою і позбувся кофтинки. Далі за нею слідом на стілець полетіли бюстгальтер, колготки, пасок, білизна, тоді ж, як спідниця підстрибнула до самісіньких грудей.

Я теж не відставала, сорочку на чоловікові ледь не розірвала, здається, ґудзиків на ній він точно не дорахується. Далі перейшла до його чорних штанів. Через тремтіння в руках мені не вдавалося їх розстебнути. Дан спочатку не помічав, адже ласував моєю шиєю, впиваючись палкими вимогливими поцілунками, а ще він легенько кусав, легенько, але владно. Дан спустився до ключиці, обвів язиком кісточку, потім обережно прихопив зубами шкіру, від чого мої пальці заплуталися поміж собою. Тоді чоловік нарешті помітив не зовсім успішні спроби зняти з нього штани. Дан хижо посміхнувся і допоміг мені впоратися з його одежиною, не забувши про засоби захисту, що змусило мене трохи зніяковіти. Але почати тверезо мислити він мені не дозволив. Фокусник жадібно припав до моїх грудей, змушуючи мене вигинатися назустріч його пестощам, а потім випростався, підступився ближче і зробив те, від чого й кімната зникла перед очима. Ми знову належали один одному. Лише один одному.

 

Я одягнулася першою. Ми обидва глибоко дихали, не промовляючи ані слова. Дан дивився на мене уважним поглядом, бурхливий океан в його очах заспокоївся, наче після шторму. Чоловік не поспішав одягатися. Розуміючи, що сорочку він не застебне, як належить, то навіть й не намагався цього зробити, просто одягнув зверху пальто і все.

Фокусник продовжував мене роздивлятися, а я відчувала, що починаю червоніти. Я відвела погляд і з жахом побачила, що двері гримерки не замкнені. Ну звісно не замкнені! Хіба про це хтось подумав?!

Дан простежив за моїм поглядом і багатозначно повів бровою:

- Ну, якщо й так, то самі винні, нема чого підглядати.

Я ледь повітрям не вдавилася!

- Дане, для тебе це жарт, чи що?

Вираз обличчя у фокусника одразу змінився, став кам’яним і непроникним.

- Єво, навіть не починай.

Мені одразу стало все зрозуміло. Я підвелася та розпрямила свою спідницю.

- Це нічого не означає. Ми обидва піддалися хвилинній слабкості. Буває.

Дан пустив очі під лоба:

- Давай, вигадай ще щось, аби знецінити наші почуття. Шукай собі виправдань й надалі, але за мене не відповідай.

- Ти зі своєю сестрою підло брехали мені! Не думай, що мої почуття можна відродити у такий спосіб. Я..., я просто скористалася ситуацією. – Навіть не знаю, чи сама вірю в те, що зараз говорю, принаймні, намагаюся хоч виглядати переконливо.

- Он як? То це така нова версія Єви? – Дан затримався на мені. Його зіниці несподівано збільшилися і він миттєво наблизився та обхопив мене за стан, – то може скористаєшся ситуацією ще раз? – слова фокусника і його хижий погляд збентежили не на жарт. Я вхопилася за руки Дана і швидко прибрала їх від себе.

- Ти що, геть з глузду з’їхав?! Навіть не думай! – відчуваю, що за червоністю можу вже з помідорами позмагатися. Дан кивнув, посміхнувся і трохи відійшов. Здається, він все зрозумів.

- Глузуєш з мене, так? Ну, не дивно. Ти й до цього глузував. Брехня на брехні.

- Знаєш що, Єво?

- Що?

Чоловік за один крок опинився поруч.

- Так, я збрехав. І не пишаюся цим. Але я хотів, аби ти повірила в мої почуття щиро, душею та припинила врешті решт думати, що справа у гіпнозі. Якби я тобі все розповів чи Марина зробила це за мене, ти б одразу втекла. Навіть не вислухала б нікого! Власне, так ти і зробила. Не дала можливості й пояснити хоч щось. Марина хотіла розповісти. Давно хотіла, та я знав, чим це закінчиться, тому й просив її мовчати. Ще раз повторюю, ми не обговорювали деталі ваших зустрічей, етика психологів це забороняє. Я ніколи не став би вимагати у сестри порушувати ці правила. – Фокусник перевів подих, здається, він ледь стримується, аби не кричати. – А взагалі, ти хоч розумієш, як мені було? Я прокинувся, а тебе немає. Я, наче божевільний шукав, всі знайомства пустив у дію. І про що дізнався? Моя кохана втекла до Арсена. До людини, в якої з головою не все гаразд! От мені цікаво, ти теж дозволяєш так собою керувати, як він це робить з іншими дівчатами? Так само беззаперечно слухаєшся його? – переведення подиху не допомогло. Дан закипав. Присягаюся, ще трохи і він просто спалахне!

- Не верзи маячні! Може Арсен і дивний, але точно не хворий.

Дан ще більше скоротив відстань між нами:

- Та ти що! Йому, виходить, довіряєш, так?

Мені вже лячно було щось відповідати. В очах чоловіка знову почав зароджувався шторм.

- Я більше нікому не довіряю, Дане. Мені вистачило. – Не знаю, що я такого сказала, чи, можливо, річ у тому, як я це промовила, але фокусник вгамувався. Його погляд припинив пропікати мені шкіру.

- Дане, скажи чесно. Тільки справді чесно. Ти б розповів мені колись правду? Принаймні, збирався взагалі розповісти? Не знаю, познайомити з сестрою і спробувати разом все пояснити?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше