Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 8. Пекельна новина

- Що?! Що, трясця, ти їй сказала?!

Я вперше в житті чула, як Герман кричить. Він мало не випльовував шматки люті в мене. Його очі аж палали гнівом, а дихання було таким глибоким, що чоловік мало не задихався. Проте сказати хоч щось я йому не встигла, Іларій миттєво кинувся до Германа і відірвав його руку від моєї.

- Не смій чіпати її!

- А ось і захисник знайшовся!

- Так, знайшовся!

А далі Іларію прилетіло в щелепу. Удар вийшов не надто сильний, оскільки хлопець швидко оговтався і відповів Герману ударом в ніс. Я намагалася стати між чоловіками та ледь встигала за ними. Вони лупцювали один одного, як навіжені, а я взагалі нічого не могла зробити! Іларій впав на землю, його рука була у крові. Я підскочила до нього, аби допомогти підвестися, а коли повернула голову, поглянути, що там з Германом, той знаходився вже надто близько. Він схопив мене за горло і просто жбурнув в бік, наче сміття. Я опинилася на асфальті й одразу відчула несамовитий біль у руці. Нило так, що аж перед очима потемніло. Коліно теж пекло, а потім зробилося вогким. Схоже, я роздерла його, але ж рука…, як же нестерпно болить рука!

- Єво! Єво, пробач! Що з тобою? Де? Де болить?

- Відійди від неї!

Чоловіки продовжували з’ясовувати стосунки, але вже словесно. Вони схилилися наді мною з переляканими обличчями. Обидва перемащені кров’ю, наче упиряки. Здається, з когось навіть на мене кілька крапель впало.

- Рука. Страшенно болить рука…, – мені від болю навіть говорити важко.

- В мене автівка поряд, зараз я тебе віднесу.

- Та тут лікарня поряд! Без тебе впораємося. Ти вже й так багато зробив. – Іларій обережно підсунув під мене руки і підвівся вже разом зі мною. Він хоч і худорлявий, але дужий.

- Єво! Єво, пробач, я не хотів…, – Герман йшов за нами і не припиняв вибачатися. – Я дізнався, що Аврора в лікарні, в будинку культури сказали, що ти повернулася. Я думав, ти їй щось сказала і вона рознервувалася.

- Германе, йди геть! – зараз він мені був огидним. Я й уявити не могла, що Герман здатний так поводити себе з жінками. І цей покидьок мені ще подобався колись!

В лікарні на мене чекала пекельна новина. Розтягнення зв'язок і мінімум три тижні ніяких фізичних навантажень. Мені наклали тугу фіксуючу пов’язку, обробили та заклеїли коліно і дали знеболювальне. Іларія також «підлатали». В нього так сильно понабрякали долоні та пальці, що в мене аж сльози на очі наверталися, коли я дивилася на них, адже це все через мене. Якби він сюди зі мною не приїхав, все було б добре. А так..., а так я навіть не знаю, що говорити Арсену. Я попросила всього декілька днів, а тепер і у наступному виступі не зможу взяти участь. А якщо й Іларій не зможе? Та Арсен просто вижене нас обох! А щоб цей Герман скис! Тільки ж наче все почало налагоджуватися. Так йому замало виявилось, він у такому вигляді ще й до Аврори приперся. Це той, хто так за неї хвилюється. Вона почала мені телефонувати і я одразу про все здогадалася. Спочатку не хотіла їй відповідати, але так Аврора хвилюватиметься ще дужче, тож довелося відповісти, а через хвилину вона вже стояла в кабінеті лікаря, де я знаходилась. Ось тепер починаю впізнавати свою подругу. Лікарня у нас звісно невелика, але це ж треба було так швидко мене знайти.

- Почалось! Пані Авроро, вийдіть, будь ласка. – Вже й хірург її знав.

- Ви хочете, аби вагітна жінка розхвилювалася? Нікуди я не вийду! – Аврора підійшла і вперто всілася поряд зі мною. Вона таки невиправна. – Єво, ти маєш звернутися до поліції. Він перетнув вже всі межі.

Лікар одразу припинив записувати мені перелік ліків:

- Вибачте, то вас побили? Я маю сповістити правоохоронні органи.

- Та звісно ні! Я просто впала невдало. – Я смикнула Аврору за руку. Добре, що Іларій розмовляв десь по телефону, а то ще почали б йому зайві питання ставити про мене. Те, що він побився й так зрозуміло, ми навіть не брехали. Але я не розповіла, що через Германа впала. Принаймні лікарям не треба цього знати.

Ми вийшли на вулицю. Я почувалася жахливо.

- Авроро, я не хочу нікуди звертатися. Аби тільки швидше рука зажила і я могла танцювати.

- Але чому? Він має відповісти!

- В нього скрізь знайомі, він не буде відповідати. Герман за тебе шалено злякався. Я просто не хочу його більше бачити і все. А ти повертайся, тобі треба відпочивати.

Аврора махнула рукою:

- Та мене батьки незабаром заберуть. Не хочу сидіти в лікарні.

Ми домовились з подругою зустрітися завтра разом з Андрієм та Іларієм в кав’ярні. Добре, що вчора у моїх батьків гостювали, сьогодні не хотіла б я завітати до них в такому вигляді.

Ми прийшли до мене додому. Германа Аврора вилаяла так, що той кудись подівся, і, на щастя, вже не переслідував нас з Іларієм. Але біля квартири на мене чекав сюрприз у вигляді величезного букета квітів. В голові спочатку промайнула думка, що це від Дана, але він навіть жодного разу мені не зателефонував. Тож напевно букет таки від Германа.  

Приготувати вечерю ні я, ні Іларій не могли, тож замовили доставку додому. Мені було невимовно соромно перед хлопцем.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше