Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 10. Підняти бурю в ковші

Я наче на стовп перетворилася. Не можу ані поворухнутися, ані щось промовити у відповідь. Арсен? Тут? Зараз? Серйозно?

- Чого ти так зблідла, ніби привида побачила? Я цілком реальний, Єво. – Арсен навіщось зробив крок до мене, але я миттєво відступила.

- Що ти тут робиш, Арсене?

- Як, що? Приїхав допомогти. Ти сказала в тебе виникли особисті справи, я подумав, можливо тобі знадобиться моя допомога…

- Ні, не знадобиться. Я все вирішу сама. Ти лише задля цього прибув?

Арсен якийсь час мовчав, а потім опустив погляд на пошкоджену руку:

- Єво, що в тебе з рукою? Чому ти так її тримаєш?

А щоб йому! Я геть забула про неї, тримала руку трохи зігнутою, щоб не так боліло. Доведеться все Арсенові розповісти, хоча й так довелося б, танцювати ж мені не можна. І я розповідаю правду, єдине – не називаю імені Германа, просто сказала, що не порозумілися з давнім знайомим.

Чоловік дивився досить суворим і невдоволеним поглядом. Він то примружувався з підозрою, то, здається, навіть гнівався. Арсен загадково мовчав, склавши руки, наче слідчий.

- Послухай, я знаю, що контрактів з тобою ми ніяких не укладали, але я виплачу тобі стандартну неустойку за мій вимушений лікарняний. Тебе це влаштує?

Арсен продовжував уважно на мене зиркати. А потім несподівано усміхнувся і його обличчя засяяло незвичною для нього добротою.

- Єво, ти що? Яка неустойка? Ти ж своя. Гадаєш, я б з тобою так вчинив? Знаєш, мені навіть образливо, що ти могла так подумати. Я приїхав, бо хотів підтримати тебе. Справді. Не знаю, чому ти бачиш в мені ворога…, – помітно, що Арсену дійсно неприємно чути про мою готовність сплатити кошти. Може я дійсно перебільшила?

- Вибач, я не хотіла тебе образити. Просто вважаю за потрібне компенсувати мою відсутність на декількох наступних виступах.

Арсен легенько обійняв мене за плечі:

- Та забий ти на ті виступи! Головне – здоров’я. Я що, схожий на тирана якогось?

Взагалі-то так. Але вголос я цього не промовила.

- Нічого. Ми з дівчатами попіклуємося про тебе. До вечора встигнеш зібратися?

- Що? Але я не збиралася повертатися сьогодні ввечері. – Я прибрала руку Арсена і відійшла від нього. Його вираз обличчя вмить став холодним.

- І коли ж тоді збираєшся?

- Арсене, в мене лікарняний поки що на три тижні, а там можливо й продовжити треба буде. Я все одно не зможу ані танцювати, ані тренуватись. То що мені там з вами робити у чужому місті? Я краще залишуся вдома, як і ведеться людям на лікарняному.

Чоловік знову мовчав. Пронизував мене своїми підступними оченятами і мовчав. Він вкотре склав руки і трохи нахилив голову. Хай йому грець! Який же дивний!

- Як скажеш, Єво. Недарма ж говорять, що вдома і стіни лікують, правда? – досить мила усмішка застигла на його вустах. Та щось я не зовсім їй довіряю.

- Добре, що ти все розумієш. – Вирішила, що буду грати у його гру і теж мило усміхнулася.

- Я просто думав тобі неприємно буде тут знаходитися. Мені здавалося, що твої рани від невдачі з Даном ще не загоїлися. Але ти молодець, я б не зміг спокійно реагувати на нові стосунки своєї коханої людини. Ти виявилася набагато сильнішою, ніж я уявляв. В тебе є чому повчитися, Єво. – Арсен дивився на мене з такою впевненістю, що моя вже навпаки тікала геть.

- Я не зовсім тебе розумію, які нові стосунки?

- А, так ти не знаєш? Вибач, мені здавалося, вже всім відомо. У Дана є дівчина. Вони вчора, до речі, святкували разом його виступ з новою програмою. Та що я розповідаю, вона похизувалася світлинами на всіх своїх сторінках в соціальних мережах. Зараз перейду на її профіль. Ось, дивись, – чоловік, не запитуючи моєї думки, простягнув мені свій телефон. На світлині дійсно радісно посміхалася якась дівчина, а позаду неї стояв Дан і відкорковував вино. Вони знаходилися в його гримерці. Я це одразу зрозуміла, он і свічки, Дан любить їх запалювати у своїх гримерках перед та після виступів, бо вогонь – то його стихія, він наповнюється енергією від нього.

- Якась Інна. Ще й підписала так романтично: «Вечір, вино і Дан...»

- Припини, будь ласка! – я не витримала. Всередині луснула кулька з отрутою, яка ширилася по моїй крові та кісткам з величезною швидкістю. В горлянці запекло, а ноги зробилися, наче ватними. Я не хотіла плакати. Я молила, аби сльози трохи зачекали, але ні. Мені було занадто неприємно і досить боляче... Яка ж я дурепа... То коли ми з Даном в гримерці кохалися, в нього була дівчина...? В мене запаморочилося в голові і я ледь не втратила рівновагу, але Арсен вчасно схопив за стан та притулив до себе.

- Гей, Єво! Ти чого? Що з тобою?

Покидьок! Він не знає, що зі мною?!

- Нічого. Все гаразд. Я сама можу стояти. – Відійшла від нього. Сльози просто затопили мої щоки, я не встигала їх витирати. Отрута проїдала в моєму серці діру, а розпач тиснув, наче камінням.

- Не плач. Він не заслуговує на твої сльози.

- Арсене, а навіщо ти це робиш? Тобі подобається, коли інші страждають? Поясни, навіщо?! – в мене почало зривати дах. Чоловік знову мовчав. Він дивився на мене серйозно, але як на «зелене» дитя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше