Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 15. Не так сталося, як гадалося

Той, хто вважає, що може втекти від Дана Совицького просто так, безсумнівно помиляється. Фокусник схопив теку с документами і жбурнув нею у двері. Ігор до них майже підскочив, але тека його наполохала і він не впорався з координацією та загуркотів на підлогу. Дан підійшов до нього, схопив за комір, підійняв і всадив на стілець.

- Так, а тепер, шановний, розповідай, хто тебе тут на роботу влаштував?

Ігор стрибав між нами поглядом, вигляд в нього був вкрай розгубленим та збентеженим.

- Я чекаю на відповідь. – Дан відійшов та сперся на стіл напроти бідолашного хлопця і дивився такими очима, що аж мені морозно стало.

- Та я…, я просто дуже хотів працювати тут. – Ігор несподівано перевів свій погляд на мене.

- Через Єву? Через неї ти хотів тут працювати? – Дан, наче думки його читав. Хлопець зиркнув на нього, а потім знову повернувся до мене. Він напружено глитнув і, зрештою, відповів:

- Так. – Його обличчя зробилося м’яким, – просто вона неперевершена. Її талант – це щось невимовно дорогоцінне та неповторне. Те, як вона дихає, як рухається, як…

- Досить! – Дан вигукнув так різко, що я ледь не підскочила. Якщо відверто, від слів і погляду Ігоря мене дрижаки пробрали. Навіть Андрій сіпнувся:

- Це що, черговий палкий шанувальник?

- Навіть занадто палкий! – в голосі Дана було стільки суворості, що Ігор одразу припинив дивитися на мене замріяними очима. – Так, шанувальник, розповідай про квіти, про подарунки, про віршики на мобільний. Бігом, я хочу все почути.

Вираз обличчя в Ігоря став ще більш спантеличеним:

- Звідки ви знаєте про подарунок? Я ж тільки збирався…

- Слухай, ти мені баки не забивай. Увагу переслідуваннями не привертають, якщо ти не знав.

- Якими переслідуваннями?! – в Ігоря очі ледь не на чоло злізли.

- Мені вже починає набридати це «янгольське» здивування. – Дан стрімко підійшов до хлопчини, рукою схопив його за плече і грубо притиснув до спинки стільця, – або ти зараз же зізнаєшся, або... миттю зроблю фокус з розпилюванням.

Ігор почав хапати ротом повітря, як риба над водою. Тут вже я не витримала:

- Годі! Припини! Ти так його ще дужче налякаєш. – Я видихнула і підійшла до бідолашного хлопця. – Ігорю, скажи, будь ласка, це ти мені додому квіти приносив, кольє подарував і повідомлення з прихованого номера надсилав? Ти хотів мені зізнатися у своїх почуттях, так? – Я намагалася говорити якомога лагідніше і навіть усмішку додала, аби молодик заспокоївся та все розповів. Він дивився мені в очі з такою щирістю, що здавалося, буцімто окрім нього, інші про щирість і не чули ніколи.

- Я приносив тобі квіти, справді. Хоча вони не були твоїми улюбленими, але ти прийняла їх з вдячністю і чаєм мене пригостила. Я…, я хотів дещо подарувати, чесно. Але ще не встиг. Проте я нічого не писав тобі, присягаюся.

Дан хотів щось сказати, але я миттю виставила руку і перебила його:

- Гаразд. Я тобі вірю. А балетки ти мої поцупив? Ти цим хотів напевно увагу привернути? – я намагалася сама підвести його до причин такої незрозумілої поведінки. Можливо хлопак просто не вміє залицятися. Ну, або ж він – цілковитий псих.

У Ігоря знову змінився вираз обличчя, він аж ніби образився:

- Звісно ні! Як я міг вкрасти річ, що для тебе має величезне значення? Я сам хотів знайти того, хто посмів забрати те, що належить тобі. Я б його покарав і змусив просити вибачення. Ніхто не має права зазіхати на твою власність! Тому я хотів подарувати тобі нові балетки, ексклюзивні, виготовлені лише для тебе…

- Ти, герой-коханець, припини залицятися до моєї дівчини, бо мені це вже набридає.

Я витріщилася на Дана, а з Андрія вирвалося щось схоже на здивований сміх.

- Тебе щось бентежить у моїх словах? – Дан дивився так, наче я це від нього щодня чую.

- Та…нічого не бентежить, просто ти ніколи, здається, так прямо не говорив. – А саму аж в жар кинуло. Без мене – мене ж засватали. Я відчувала, як мою шкіру проїдають очі Андрія та Ігоря, зате Дан виглядав цілком впевненим.

- Якщо я чогось не говорю, це не означає, що я так не вважаю.

- То ви…разом? – на обличчі Ігоря намалювався подив, змішаний з відчаєм. Мені його аж шкода стало. Але Дан не дав йому відповісти:

- Атож! І вже давно.

Так кортіло перепитати, коли це давно? Коли він з тією Інною вино розпивав увечері в гримерці? Чи коли вирішив прогулятися з нею коло води? Ледь стрималась, щоб не наговорити всього цього, бо сама собі обіцяла припинити так шалено ревнувати. Особливо, коли в самої друг ночував декілька днів. До речі, я так і не зрозуміла ставлення Дана до Іларія. Він нічого особливого не розпитував, коли я про хлопця розповіла, але, повертаючись до слів Дана, якщо він чогось не говорить, це ще нічого не означає.

Андрій підійшов та поплескав фокусника по плечу:

- Ну, ви ще ті агенти під прикриттям! Ми всі гадали, що вас на одну територію й пускати не можна, а вони, виявляється, вже давно разом. – Андрій весело реготав, а Дан йому вдоволено усміхався. Спантеличеним був лише Ігор. Ну, ще трохи і я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше