Фокусник. Ілюзія оживає.

Глава 19. Сміливі пропозиції і нетверезий «сюрприз»

Я прокинулася від того, що мені стало прохолодно. Дивно, що не від будильника. Розплющила очі й зрозуміла, що скинула з себе ковдру. Потягла її назад, аби вкритися самій і Дана вкрити, але мого фокусника поряд не було. Я підвелася, за вікном почало розвиднятися, хоч  вже й не так, як раніше, бо час поступово наближається до зими. Мені стало цікаво, де це Дан зник, тому я тихенько підвелася і пішла на його пошуки.

Чоловік сидів у кріслі-гойдалці на балконі та крутив в руках мою цигарку, яка чомусь мене іноді заспокоювала.

- Ти що, палила? – Дан тільки зараз перевів на мене погляд. Виглядав він досить задумливим. Я підійшла і вмостилася в нього на колінах:

- Та ні, ти що. Просто, коли я її розглядаю, чомусь заспокоююсь.

Дан кумедно мугикнув:

- І давно в тебе таке дивне «заспокійливе»?

- Відколи ви мене з твоєю сестрою нахитали.

Чоловік миттєво зиркнув в очі і я пошкодувала про те, що сказала. Він був не просто задумливим, а ще й напруженим і навіть сумним. Я обійняла його за шию:

- Що вже сталося? Чому ти так рано прокинувся?

Дан нарешті відповів і ніжно оповив мене руками за стан:

- По-перше, хотів нам сніданок приготувати, а по-друге…, деякі думки не дають спокою.

Я терпляче зітхнула. Так і знала, що він вчорашні події перегортує туди-сюди, як сторінки книги.

- Єво, послухай, я впевнений, що це справа рук Арсена або ж цього твого нового друга Іларія.

Весь мій ранковий настрій, як вітром здуло. Особливо від останніх припущень.

- Ну, з Арсеном хоч не зрозуміло, навіщо він детектива винайняв. І то, якщо це дійсно так. А Іларій чим тобі не вгодив? Ти його навіть не знаєш?

Але у Дана завжди є відповідь на будь-яке запитання:

- Бо йому ти довіряєш. А кожний, хто завоював твою довіру, під підозрою. Особливо, якщо я його не знаю.

Я гигикнула і грайливо цьомкнула Дана в чоло:

- Так ти теж завоював мою довіру, виходить, підозрювати треба і тебе? – взагалі-то я пожартувала, але вигляд у Дана був такий серйозний, що я вже й сама насторожилася.

- Єво, а переїжджай до мене?

- Що?! – я ледь повітрям не вдавилася та хотіла аж зіскочити з чоловіка, але він ще міцніше притиснув до себе, наче знав, що я можу втекти.

- А чому б і ні? Їздити звідси недалеко. Будемо завжди разом. Ну, майже завжди, якщо не враховувати виступи й тури.

Я дивилася на Дана шаленими очима. Він це серйозно?

- Ні, Дане. Не думаю, що це хороша ідея…

Очі мого фокусника хитро примружились:

- Хочеш, аби я до тебе переїхав?

Та що ж він причепився з тими переїздами!

- А тобі не здається, що це надто швидко? Гадаєш, декілька спільних ночівель достатньо для прийняття такого серйозного й важливого рішення?

Дан знизав плечима:

- Чого б і ні? На мій погляд, у нас все чудово. Чи ти інакшої думки?

От і що йому казати? В чомусь він має рацію, але я звикла жити сама і зовсім, ЗОВСІМ не замислювалась про те, щоб з’їхатися з Даном. Він застав мене зненацька своєю пропозицією.

- Не знаю, Дане. Я так швидко не можу. Ми й так працюємо разом, а то ще й мешкатимемо спільно. Ти не вважаєш, що це трохи занадто?

- Ні. – Чоловік відповів миттєво, не відводячи свого в’їдливого погляду. Його таємнича енергетика, що почала зароджуватися в глибоких океанічних очах, відчутно впливала на мої емоції.

- В тебе справді такі бажання чи ти просто за безпеку мою печешся?

Чоловік обережно взяв мене за руки, щоб я ними не опиралась, і по черзі їх поцілував.

- Обидва твої варіанти правильні. Я не розумію тільки, чого ти так цього боїшся?

- Бо це велика відповідальність! Ми навіть не все один про одного знаємо, а ти вже жити разом хочеш.

Дан так хитро дивиться, наче весь мій опір зрештою не матиме ніякого сенсу. А потім несподівано схопив за боки та почав лоскотати.

- Чого це я про тебе ще не знаю, га?

Мені було так лоскотно, що я тільки сміялася і не могла нічого нормально промовити.

- Дане, припини…, – хоч фокусник і піддавався через мою травму, але все одно я не встигала за його спритними руками. Аж поки він неочікувано не обхопив обличчя, а потім нагородив таким стрімким і глибоким поцілунком, що я і про лоскіт геть забула. Гарячі долоні Дана перемістилися на стегна, стиснули їх і притягли до себе. Від ще одного наполегливого поштовху язиком, в мені розпалилося полум’я. Я зарилася у волосся Дана пальцями й теж відповіла пристрасним і чуттєвим поцілунком. Я думала фокусник на цьому зупиниться, та де там! Чоловік перемістився до моїх кісточок на плечах та почав їх ніжно кусати, а руки в той час вже стягували з мене нічну сорочку.

- Дане..., твоя каша зараз закипить і втече..., Дане...

Мій фокусник лише на хвильку відірвався:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше