Глава 2. Принцип сугестії

Третій дзвоник будильника, треба вставати. Поки мої ноги опускалися з ліжка на підлогу, я задавалася питанням, чому ж вчора не лягла раніше спати? Чому сиділа аж до другої години ночі?

«А тому, що сценарій сам себе не напише і за тебе цього теж ніхто не зробить, тому досить скиглити, і вперед на роботу!»

Я швидко увімкнула мультиварку з водою та вівсянкою, а слідом і кавову машину, та й пішла до ванної. Привела себе до ладу, поснідала, одяглася, причепурилася, склала дві сумки: одну з паперами та жіночими речами, а іншу – з танцювальною формою, і попрямувала на роботу.

Працюю я в місцевому будинку культури. Навіть важко якось конкретизувати свою посаду: я й режисер-постановник, відповідаю за всі заходи, які в нас відбуваються, я й сценарист, я й постановник танців в нашій танцювальній студії, а до того ще й координую роботу всіх інших працівників. Біганини загалом багато, іноді часу так обмаль, що просто капець, але мені подобається. Я відчуваю свою значимість та й зарплатня чудова. Здається, можу сміливо сказати, що таки знайшла своє місце.

До роботи мені йти п'ятнадцять хвилин. Я полюбляла приходити раніше, все уважно роздивитися, підготуватися та проконтролювати. Недосип ніколи не заважав мені належним чином виконувати свої обов’язки. Та тут ніколи й думати про той недосип. Стільки всього треба встигнути.

Я швиденько перевірила план дій на сьогодні, відзвітувала керівництву і попрямувала до тренувальної зали, бо наступні за розкладом – саме танці.

Так склалося, що Аврора нікуди не поділася від мене за ці роки, вона була ще однією солісткою в нашій танцювальній трупі. Андрій теж після університету приєднався, тепер ми з ним хороші друзі. Всі подорослішали і колишні інтриги залишилися в минулому. А зараз ми разом робимо щось надзвичайне, вбираючи в себе звуки музики. Я створювала рухи і це були одні з найпрекрасніших митей мого життя...

- Почекай, - Аврора зупинилася, щоб віддихатися і схопилася за боки, - тобі не здається, що це досить складно у виконанні, особливо як для одного?

- Що ти маєш на увазі? – я повторювали деякі елементи танцю перед дзеркалом і не зовсім розуміла, на що конкретно натякає моя подруга.

- Ну як? З партнерами, а не окремо, було б простіше.

Я розвернулася до Аврори. Інші солісти, як і вона, теж дивилися на мене запитальними поглядами. Я видихнула. Так, дійсно, це моя проблема, інші не мають від того знесилювати себе.

- Гаразд. Авроро, спробуйте з Андрієм виконати танцювальну зв’язку, якщо так легше, то...

- Агов! Ти що, Єво, та ми це не повторимо так одразу. Давай краще ти.

Андрій витер рушником обличчя, з посмішкою підійшов до мене і простягнув назустріч руку. Всередині все вмить охололо. Я чула, як серце стукає вже в самісінькій голові, а шкіра вкривається колючими сиротами. Вони навмисне знову хочуть змусити мене спробувати? От навіщо? Дихання збилося, я ковтала слину і не могла ані щось промовити, ані просто навіть поглянути Андрію в очі. Я закусила губу і вклала в розкриту долоню друга свою руку, але як тільки він легенько її стиснув, миттєво висмикнула і стрімко віддалилася на декілька кроків.

- Я показуватиму повільно, а ви тоді ставайте парами і повторюйте за мною. - Відвернулася знову до дзеркала. Я тремтіла. Підступний голос з минулого промовляв в моїй свідомості досконало знайомі слова, а в мені поступово зростала злість. Триклятий голос! Як я ненавиджу його! Наче ж все добре, але добре, доки справа не стосується танців з протилежною статтю. Ось тут і починалося найцікавіше. Варто лише комусь з чоловіків хоча б торкнутися мене, як уява спочатку повертала назад до університетських років, потім з’являвся той самий наполегливий і таємничий голос, а потім моє тіло вже мені не належало. Колись безіменний негідник заборонив мені танцювати з іншими чоловіками. Не знаю, як, та його хитрість вдалася, я справді не можу виконати з кимось хоча б один елемент танцю. Сказати, що мене це дратувало – то взагалі нічого не сказати. Гіпнотичний вчинок того падлюки спрацював ідеально, жодного дуету з чоловіком за весь цей час. Жодного.

Я зверталася до професіоналів, намагалася збагнути, що ж в дійсності сталося того вечора, чому слова дивного незнайомця так подіяли на мене? Невже справді гіпноз? Хоча я ніколи не вірила в подібне, але як ще тоді пояснити моє незрозуміле табу на танці з чоловіками? Аврора – єдина, хто знала правду. Маму я не хотіла зайвий раз хвилювати, тому просто уникала розмов про це. Власне, ідею про гіпноз висунув один з психологів, до якого я звернулася, коли в черговий раз не змогла стати в пару з Андрієм. Скільки всього нового дізналася про принципи сугестії, або людською мовою -  маніпуляцію свідомістю, здається, незабаром й сама зможу проводити схожі сеанси. На жаль, було єдине непорушне правило, яке вбивало мене кожного разу, як тільки я його чула: навіть, якщо це дійсно гіпноз, то прибрати мій блок може лише той, хто його встановив. Ось так. Остаточно і безкомпромісно. Нехай тому негіднику одвічно сняться кислиці, так підступно і несправедливо зі мною вчинити! І головне, його взагалі ніхто не пам’ятає, ніби то плід моєї уяви, а не жива людина.

Аврора зрозуміла, що я знову ціпенію, підійшла і обійняла за плечі:

- Вибач. Стільки часу минуло після попереднього разу, я думала буде простіше. Вибач, дурню бовкнула…

Я обережно прибрала її руку:

- Все гаразд. Не звертай уваги. Давай вчити рухи.