Фокусник. За лаштунками його душі.

Глава 12. Перші вогники…

Я вдихнула і хотіла зробити крок назад, але погляд Дана ковзнув до губ...чоловік смикнувся та ще міцніше притиснув руку до моєї спини. Його зіниці збільшилися, ніби світло навкруги вимкнули, залишивши нам один маленький вогник, щоб я могла бачити його очі, а вони – зводити мене з розуму. Я тілом відчувала, як глибшало дихання Дана, на якусь мить мені навіть здалося, що він припинив контролювати ситуацію. В мене голова почала йти обертом. Я зовсім забула, як це знаходитись в обіймах чоловіка, коли лунає улюблена музика. Я забула, як це, рухатися, коли хтось тебе веде. Я взагалі не пам’ятаю, щоб мене вели, навіть тоді, коли я могла танцювати вільно. Я почала панікувати, поклала руку на плече Дана і спробувала відійти від нього, але його обійми були сталевими, я, наче в залізо впиралася. Та що ж це таке? Що з ним?

- Дане, відпусти. – Промовила тихо, намагаючись не привертати зайвої уваги. Та де там! Всі навколо вже завзято перешіптувалися і мене це бентежило.

- Дане..., – я знову спробувала відсунутися. Чоловік авторитарно підвів голову і різко відпустив. Я одразу ж відвернулася та поквапилася приєднатися до колективу, дивлячись кудись в підлогу, аби тільки не бачити їхніх здивованих обличь. Серце стукотіло так шалено, що я ніяк не могла вирівняти дихання. Фокусник ще трохи постояв, потім ледь помітно посміхнувся, побажав всім гарного тренування і покинув зал. Нарешті я зітхнула з полегшенням. Але ненадовго, бо на мене одразу налетіли колеги:

- Як?

- То ти можеш танцювати в парі?

- Ти вже не боїшся?

- Чи Дан має на тебе якийсь вплив?

Всі ці питання посипалися одне за одним, я й рота розтулити не встигала. Тільки Андрій з Авророю мовчали. Андрій...його реакція знову змусила хвилюватись. Чоловік стояв рівно й не рухався, склав руки і дивився мені в очі підозрілим та «мовчазним» поглядом. Таке враження, що він все зрозумів. Я розгубилася...в мені знову почав зростати гнів на саму себе. Це ж треба було так зніяковіти перед фокусником і дозволити на декілька хвилин взяти гору. Чим я думала взагалі?! Це ж він, напевно, зараз там тішиться з усього цього. Ні. Після тренування піду до нього і наполягатиму, щоб він прямісінько тієї ж миті прибирав свій гіпноз. Я погодилась залишитися працювати поряд з ним, то чого треба чекати закінчення моєї відпустки? Нехай сьогодні все і виправить, як поставив нас обох в такі умови.

- То що це був за фокус, Єво? – одна дівчина смикнула мене за руку і я виринула зі своїх думок, не знаючи, що їй відповісти. Допомогла Аврора:

- Послухайте, вони ж не робили тут складних підтримок. Півтори хвилини порухались і все. Дан – незнайомий чоловік, директор врешті-решт, застав зненацька, Єва просто розгубилася трохи. Але ж прогрес який! Пораділи б краще! – дивовижно, як Аврора вміє зуби заговорити. А дар переконання тільки чого вартий! Всі одразу ж погодились, закивали і таки почали хвалити мене. Всі, окрім Андрія. Чоловік кволо посміхнувся і пішов геть. Серце стиснулось. Я почувала себе винною. Ми тут ще про Арсена нормально не поговорили, а вже чергове непорозуміння. Ні, він звісно не мій хлопець, я не повинна щось пояснювати, але Андрій завжди ставився до мене тепло. Не хотілося б це тепло втратити. А тепер ще й наші нещодавні «п’яні» поцілунки піддали сумнівів. Треба поговорити з ним. Поговорити і крапка!

Ми ще побазікали недовго та й розійшлися по роздягальнях. Я подякувала Аврорі за порятунок і знову поцікавилася, чи все в неї гаразд. Подруга в очі не дивилася, проте відповіла, що все добре. Сьогодні вона й справді виглядала веселішою, хоча щось же її хвилювало до цього? Але наполягати я не буду. Забажає – сама розповість.

- Єво, знаєш, я раніше неоднозначно ставилася до твого гіпнозу. Ну, типу, іноді здавалося, що в тебе просто нав’язливі думки. Але сьогодні, коли я побачила, як він на тебе дивиться...як на частину свого тіла, яку в нього незабаром відберуть. Лише доторкнувся і, наче в інший Всесвіт поринув. Єво, ти йому не просто подобаєшся, Дан хоче тебе цілковито всю. Я вперше в житті бачу, щоб чоловік і сильним, і слабким був водночас. Ти десь глибоко в душі його осіла, розумієш? Це не просто так. І тебе, власне, я теж не бачила такою розгубленою. То що, зрештою, між вами відбувається?

Слова Аврори торкалися моїх нервів. Проте, що їй говорити, як сама ні в чому не впевнена? Я покрутила головою:

- Не знаю, що тобі відповісти. Це магія якась. Фокус! Справжній фокус. Я поряд з ним втрачаю здатність логічно мислити. Він впливає на мене і я не можу цього сама собі пояснити. Напевно це через той паскудний гіпноз. Я читала, що, як раз вдалося залізти до тебе в голову, то потім вже цього так легко не позбудешся.

- А може ти просто закохалася і все?

Я аж смикнулася від такого питаннячка:

- Ні. Якби я закохалася, в мене до нього були б приємні почуття, а я іноді навіть ненавиджу його. Не виникає бажання поцілувати Дана, пригорнутися до нього. Ні. Мені кортить схопити його і..., і просто трясти до того часу, поки він не припинить дивитися в очі так зухвало! Ти й не уявляєш, як він мене дратує, особливо, коли демонструє свої фокуси на мені. Це...це щось. Вбити його ладна.

Аврора уважно слухала і розуміюче кивала. А потім несподівано застигла і багатозначно посміхнулася.

- В чому справа?

- Дан тебе збуджує, правда?

- Що?! Ти з глузду з’їхала?! Звісно, ні!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше