Глава 14. Від відлиги до інтриги

Ми так і продовжували сидіти один коло одного: тільки я на стільці, а Дан переді мною на столі. Він пильно дивився мені в очі і я теж не відвертала погляду, ближче вивчаючи його обличчя. Помітила невелику щетину і майже зниклі сліди від сонцезахисних окулярів на скронях. Напевно він сьогодні довго їх не знімав, маскувався чи просто вже звик? А, можливо, то частина іміджу. Так дивно, про нього мріють сотні тисяч дівчат, а він ось тут, поряд сидить, простягни руку і доторкнешся до його плеча. Чого ж Дан саме за мене вчепився? Тому, що я не висловлюю такого всеосяжного захвату, як інші? Чи він щось прагне мені довести? Я сумніваюся, що справа лише в танцях і спільному номері. Ні, в нього точно є й інша мета. Знати б, яка? Моя недовіра не похитнулася. Я й досі напоготові. Та маю зізнатися…до нього вабить…нестерпно вабить… Фокусник, наче принада, і хочеш його обійти, але спокуса завелика.

А  взагалі – я втомилася. Втомилася тікати від своїх думок та заборонених бажань. «Що, Єво? Таки й ти потрапила у тенета ілюзіоніста?» Моя гордість нахабно глузувала, а мені й заперечити нема чого.

Цікаво, а якби я того вечора все ж з ним потанцювала, він би щось нове вигадав? Чи на тому й скінчилося? Чому саме я стала об’єктом його гіпнотичної витівки? Та несподівано Дан висмикнув мене з долини власних думок:

- В тебе надзвичайно гарні очі, Єво. В них життя та мудрість, вогонь та пристрасть і шалена жага до всіх творчих процесів, – чоловік промовляв кожне слово натхненно, піднесено, я майже миттєво розчинялася в них…

- Дивися на мене так частіше.

Мій пульс оскаженів:

- Як, так?

Дан легенько посміхнувся:

- Щиро. Не ховаючись. Довго.

Олівець з руки вислизнув і впав на підлогу. Я швидко нахилилася та повернула його назад, але, коли випросталася, фокусник вже стояв і до того ж зовсім поруч. Зовсім! Очі Дана застигли на моїх вустах. Я пам’ятаю, що, коли дихаю ротом, на нього це якось по-особливому діє. Власне, не тільки на нього, але реакція чоловіка мене спантеличує, а іноді навіть лякає. Яким чином ми будемо тренуватися разом – уявлення не маю! Як мені не тікати від нього? Як не губитися від його погляду?

Несподівано, долоня фокусника доторкнулася до моєї щоки. А потім й інша. Моє обличчя за секунди опинилося в полоні його рук. Я й поворухнутися боялася, не те, щоб дихати.

Дан повільно опустив погляд нижче:

- Ти дражниш мене, Єво. Розумієш все і дражниш…

Моє серце билося зі швидкістю помахів крил птаха. Я й сама не збагнула, коли почала шепотіти йому у відповідь:

- Ти помиляєшся. Якраз навпаки, я зовсім нічого не розумію. Я не знаю, навіщо ти мене загіпнотизував, не знаю, навіщо захотів лишити тут працювати, чому слідкуєш за мною і взагалі, що потрібно тобі? – як і він на мої, так і я дивилася на його губи. Коли Дан не посміхається, помітно, що нижня пухкіша за верхню. І я спіймала себе на страшних думках, страшних! Мені кортіло провести по ній пальцем, затриматися посередині, трохи натиснути, відчути її м’якість. Тілом одразу ж промайнула тепла хвиля. Я злякалася, що зараз почну зрадницьки тремтіти, тому смикнула головою і неспішно підняла погляд до його очей, а в них туман…, туман над океаном.

- Дане, що тобі потрібно від мене? Твоя поведінка дивна і викликає багато сумнівів. Ти хочеш мені щось довести, покарати, провчити, що?

Туман в очах фокусника розсіявся. Він трохи відсунувся і прибрав руки від мого обличчя:

- Це й всі думки, що тобі спадають?

Я знизала плечима. Дан мовчав і деякий час зовсім не рухався. Аж ось, він миттєво підступився, схопив мене за стан і міцно притиснув до себе, я писнути не встигла! Його погляд змінився, став владним, нетерплячим, хижим:

- Не дражни мене, Єво. Інакше, присягаюся, я викину цього ключа у вікно і ти будеш зі мною тут стільки, скільки я того забажаю.

Я впиралася руками йому в груди, щоб він навіть й не думав щільніше притиснутися:

- Ти при своєму розумі? Чим я тебе дражню? Своєю присутністю? Чи своїм виглядом? Може мені наступного разу мішок одягнути?

Чоловік трохи охолонув. Він ще раз мазнув по мені очима і відпустив. Дан був збентежений. Здається, він й сам не очікував подібного від себе. Однак фокусник швидко вгамував свій запал:

- Твої слова, Єво, … вони…ти…, ніби навмисне, змушуєш мене щось доводити. А щодо твого    вигляду, – я знову відчула його пекучий погляд на моєму тілі, – маєш неперевершений смак. – Дан видихнув і пішов до свого крісла. Що це? Невже? Фокусник нервує? Чоловік сів за стіл і розкрив свій записник. Я зрозуміла, що ми нарешті переходимо до роботи та за його прикладом теж присіла на стілець.

- Я тут переглянув твої пропозиції, знаю, що ти хотіла започаткувати у нас проведення церемоній одруження. До речі, думка з «одруженням за добу» мені сподобалася.

В мене знову брови злетіли догори. Він читав мої пропозиції? Повірити не можу!

- Так, у більшості будинків культури проводять церемонії одруження. Хотілося б крокувати в ногу з часом, залишатися на відповідному рівні.

Дан кивнув:

- Слушна ідея. Мені відомо, що проблема полягала у відсутності фінансування. Проте вважай, що вона вже вирішена. Бери в розробку, збільшуй структурну чисельність, обирай відповідних спеціалістів, підготуй примірник договору і все, що потрібно для нової послуги.