Фокусник. За лаштунками його душі.

Глава 15. Про вовка промовка

Я так і застигла на декілька секунд з пляшкою води в руках. Але змогла швидко опанувати себе. І хоч почувалася, ніби після відра с розталою кригою, зовні трималася як непохитна гора. Зробила декілька ковтків і поставила пляшку з водою назад.

- Вітаю тебе, Германе. – Пролунало рівно і беземоційно. Сама здивувалася. Напевно, на те-а-тетах з Даном навчилась контролювати себе.

Чоловік легенько посміхався. І тільки за глибоким диханням можна було зрозуміти, що він все ж трохи нервує. Загалом, Герман завжди був зібраним, за його виглядом важко збагнути, що він насправді відчуває. Але то було раніше. Раніше він і в автобуси не врізався на шалено дорогих автівках.

- Ти щось хотів?

Чоловік кивнув, уважно вдивляючись в мої очі.

Я знизала плечима:

- Що?

Герман на мить опустив погляд, а потім знову напружено видихнув і поглянув вже більш-менш впевнено:

 - Як ти, мабуть, зрозуміла, я до тебе, Єво.

 - Слухаю.

Він хотів було щось сказати, але вчепився очима в моє тіло, особливо в оголені ділянки. Ну, вибачте, в мене тренування було, в кожусі я не танцюю, на мені тільки короткий чорний топ і довга чорна спідниця зі сміливими розрізами бо боках, щоб не обмежувати рухи.

Герман спантеличено глитнув, його зіниці збільшилися. Здається, він ледь змусив себе повернутися назад до мого обличчя, і то лише завдяки вихованості.

- Я все ще уважно слухаю тебе, Германе. Але не барися, бо часу в мене обмаль.

Чоловік стримано посміхнувся:

- Звісно, Єво. Це, до речі, тобі. – Він підійшов і простягнув мені букет квітів. Я одразу ж зловила приємний ніжний аромат. Прийняла квіти та подякувала йму. І Герман миттєво здався:

- Єво, пробач. Пробач, що так вийшло. В мене життя останнім часом, як вир - то засмоктує, то випльовує невідомо де. Я знаю, що повівся препаскудно…

- Стоп. Зупинись. З чого ти взяв? – мені зовсім не хотілося від нього ніяких пояснень, я втомилася їх вислуховувати від всіх, - все гаразд, це ти вибач, що телефонувала тобі вночі. Я тоді була…не зовсім твереза.

Чоловік повів бровою і ненадовго замовк. Він сховав руки в кишені піджака і видихнув:

- Гадаєш, я не розумію, як воно виглядає? Обіцяв подзвонити і не подзвонив. А коли ти це сама зробила, замість мене відповіла… якась жінка, тож ти вправі гніватися і виказати все гидотне, що думаєш. От прямісінько зараз! Я й з місця не зрушу.

Дивно було бачити Германа таким. Я й не пам’ятаю, щоб він взагалі колись виправдовувався, а тут так зі шкіри пнеться.

- Я вже сказала, все гаразд. Ти не маєш мені щось пояснювати.

- Але я хочу тобі щось пояснювати!

Ти диви, який відчайдушний.

- Германе, в мене справді часу обмаль, якщо це все, то…

- Герман? – до залу повернулася Аврора, – який сюрприз! – подруга підійшла до нас і потиснула йому руку. – А я й думаю, хто це на такій крутій тачці прибув?

- А ти не змінилася, Авроро, все помічаєш, – чоловік теж відповів рукостисканням.

- Звісно. Як же без цього? Може, кави або чаю?

Герман зиркнув на мене і обережно відповів:

- Я б з радістю, але у Єви справи, тож не буду заважати.

- У Єви справи? – подруга повернулася до мене. От хай тільки почне тут зараз!

- Так, Авроро, справи, нове завдання від Дана. Я ще не встигла тобі розповісти.

Подруга примружилась, але не стала вимагати подробиць.

- Германе? Чи це ти? – а ось і Андрій не забарився. Як добре, що чоловіка більше ніхто не знає, а то б ми так всі до завтра дивувалися й віталися.

Андрій підійшов і теж потиснув Герману руку:

- Яким вітром? Як тебе взагалі сюди занесло? – а потім його погляд впав на букет квітів, що я тримала, – а, приїхав моїй дівчині квіти подарувати?

Я думала, Андрій вибухне від приголомшених поглядів, які на нього миттєво націлилися, але він засміявся і пояснив:

- Та жартую я, жартую. Бачили б ви свої очі. Хоча, якби в універі мені хтось не заважав, так би могло бути.

- Це ще хто кому заважав, до речі. – Герман, наче й посміхався, але напруження його так і не покинуло. – Якщо ви не проти, я б хотів поспілкуватися з Євою наодинці?

Аврора з Андрієм перекинулися поглядами, ще трохи познущалися з Германа своїми жартами і залишили нас вдвох. Помітно, що настрій у чоловіка значно погіршився.

- Єво, перегорнімо цю сторінку? – він довго мовчав, перш ніж це запитати.

- Я вже давно перегорнула. – Ну, майже перегорнула. Не можу ж я йому сказати, що він падлюка рідкісна, бо, коли мені було сумно під градусом, дехто з іншою жінкою розважався. Хто я йому така, щоб претензії такі виказувати?

Чоловік наблизився і доторкнувся до мого передпліччя:

- Справді, пробач. Пробач, що зникнув тоді, і знову зникнув зараз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше