Глава 21. Примирення і повернення

Я не спала майже всю ніч. Знову сиділа коло своїх велетенських вікон і вдивлялася у вогні нічного міста. Заснула майже під ранок прямісінько на підлозі. Мене розбудила Юліана, яка не знала, що сьогодні одягти на наш підсумковий екзамен з управлінської діяльності.

- Що з тобою?

- І тобі добрий ранок. Заходь.

Юліана увійшла і зачинила за собою двері. – Ти, звісно, вибач, подруго, але вигляд маєш жахливий.

Я поправила волосся, що зовсім не хотіло мене слухатися і потягнулася руками вперед, які трохи затерпли, поки я спала на твердій поверхні.

- Ти що, плакала?

- Неважливо, ходімо краще кави вип’ємо.

- Це все Дан, так? Ох, Єво, не заздрю тобі, він така важка людина. З нього друг – чудовий, а от хлопець…не знаю, лячно в такого закохуватись.

- Пізно. Гаразд, збираймося.

Я привела себе до ладу, ми випили кави і неохоче попрямували на екзамен. До вчора я хвилювалася з приводу нього, хоч протягом тижня мені чудово давалися, як теорія, так і виконання практичних завдань. Але тепер в голові було зовсім інше, тому і нервів жодних. Не знаю, можливо саме це і допомогло, а можливо просто так повинно було статися, але впоралася я найкраще. Отримала купу приємних слів, привітань і навіть почесну грамоту. Щоправда, втомилася посміхатися і вдавати, ніби щаслива та задоволена. Зараз на мене б чекав Дан, ми могли б порадіти разом. А потім ще й відсвяткували. Але його не було. Чоловік не дзвонив і не писав. Це вбивало мене. Я стільки разів діставала мобільний, щоб зателефонувати йому першою, але щоразу передумувала. Зрештою, моєї вини в тому, що він владний ревнивець, немає. Я нічого такого не зробила, щоб тепер мене так ігнорувати. Цікаво, як він буде себе на роботі поводити? Теж уникатиме зустрічі зі мною? Не розмовлятиме? Доведеться тоді іншого заступника собі обирати. Чомусь від цієї думки мені стало смішно. Я просто згадала, як хотіла звільнитися, але він не дав того зробити, а тепер, сам мене і звільнить? Що ж, побачимо.

Нам повідомили, що сьогодні ввечері на нас чекає пікнік за містом. Величезне вогнище, легенди під звуки рідкісних музичних інструментів, смажене на вогні безе і мангові коктейлі. Можна брати з собою гостей. Ніби й веселощі очікуються, але мені щось не весело. Я згадала, що могла б запросити Дана. Тим паче, Юліана з Давидом прийде. Не хочеться відчувати себе третьою зайвою. А відмовитися не можу, бо ще й промову мушу тепер виголосити, як найкраща "управлінка".

Під захід сонця, як і обіцяно, нас відвезли на простору лісову галявину коло річки. Височенне багаття вже майже зібрали, навколо нього на безпечній відстані розмістили м’які подушки, щоб гості могли сидіти, а неподалік поставили два довгих столи зі смаколиками і коктейлями.

Ми з Юліаною вмостилися на обраних місцях, а Давид пішов за напоями. Я постійно поглядала на телефон, а Юліана у відповідь штовхала мене за це в руку, погрожуючи відібрати мобільник.

Незабаром навкруги остаточно стемніло, танець величного полум’я ідеально відбивався у воді і заворожував своїми таємничими рухами. Нам почали грати тихі спокійні мелодії на цікавих музичних інструментах, з яких я лише калімбу і впізнала, бо сама лише кілька місяців тому навчилася грати на ній. Атмосфера панувала не просто чарівна, ми, ніби у фентезійному фільмі опинилися. Ось зараз з лісу вийдуть ельфи, мешканці з річних глибин приєднаються до наших нічних посиденьок, а потім чарівниця з небесної зірки заспіває для всіх чутливу пісню. Гарно. Незвичайно. Казково. Я навіть не помітила, коли мене запросили виголосити промову. Швиденько підвелася й підійшла до одного з організаторів, а за сумісництвом і нашим викладачем. Пан Михайло відрізнявся своїми новаторськими ідеями. Пари з ним завжди минали жваво і досить швидко, ми багато чого обговорювали, а якщо й вступали в полеміку, то виключно конструктивну та ввічливу.

Мені поаплодували. Я посміхнулася і розпочала. Довго говорити не збиралася, просто подякувала всім, звернула увагу на переваги, розповіла, чим особисто для мене наш курс корисний та побажала всього найкращого. Вже наприкінці свого монологу я відчула пильний погляд у свій бік. Звісно, на мене зараз всі дивилися, але цей погляд набагато глибший, його я відчуваю і душею, і тілом. Докотилася! Здається мене переслідує фантомна присутність Дана. Його нема, а наче і є! Зовсім глузд здоровий з ним втратила. Закінчила промову, поаплодувала разом з іншими та повернулася на своє місце. Юліана віддала мій коктейль, який тримала, поки я говорила. Та він миттєво полетів додолу, бо я не змогла його взяти. Я взагалі нічого не могла зробити, адже застигла, наче скульптура... Неподалік дійсно стояв Дан...

Адреналін підскочив з такою швидкістю, що здавалося, буцімто серце опинилося аж в моїй голові, бо окрім його стукоту я більше нічого не чула. Дан смакував коктейлем, спершись на сосну, і невідривно дивився на мене. Потім з кимось привітався і вийшов з темряви. Фокусник, як завжди був у всьому чорному і зливався з кольором ночі. В його очах віддзеркалювався вогонь, тому він виглядав, наче вампір, що покинув свій замок в пошуках жертви. Ось тільки жертва вже давно відома.

Дан неспішно прямував до нас. А я знову почала тремтіти. Чудово! І що? Удавати, ніби нічого не сталося? Навряд в мене так вийде. Краще взагалі піти кудись.

- Сидіти! Куди зібралася? – Юліана схопила за руку і не дозволила підвестися. – Втекти надумала? Не треба. Сам нехай тікає, якщо звісно він натупив.