Розділ 4

Так я два дні провела у закритому приміщенні, боячись серйозної розмови. Вийти вирішила тільки на вечір за продуктами, бо ж печиво і чай закінчились, а іншого нічого не було. У найближчому магазині не було тієї шоколадки, яку я хотіла, тому з великим пакетом продуктів я пішла ще далі. На жаль і там її не було. І я засмучена викликала таксі. Доки я його чекала, до мене під’їхала чорна машина з тонованими вікнами, а коли вони опустились, я побачила того самого Еріна, чи як його там.

-Привіт, оце так зустріч, давай я тебе підвезу.

-Ні, дякую, я вже…

-Таксі викликала? Ці таксисти занадто підозрілі, сідай, - його тиск мене хвилював, тепер не сісти до нього в машину було діло принципу.

-Ще раз дякую, але я вже зателефонувала Дереку і він має забрати мене, - чому я назвала ім’я Дерека, а не Мейсона?

-О ну тоді добре, не буду наполягати. Ще побачимось, - сподіваюсь, що ні. Він підняв скло і швидко поїхав. Оце так Дерек на людей впливає.

Але він від’їхав не далеко. Його машина зупинилась біля торгового центру, він вийшов з машини і почав розмовляти по телефону. Я так легко від нього не піду. Я відмінила таксі і почала чекати поки він зайде в торговий центр або ж хоча б поїде. Тоді б я пішла далі. Але ні, минуло 20 -30 хвилин, а він все ще стояв і поглядав на мене. Це було дуже підозріло. Мені стало особливо страшно, коли він знову підійшов до мене.

-Ти так довго вже стоїш. Мабуть він не приїде. Давай я тебе відвезу.

-Та ні, він просто затримується. Ви ж знаєте яка у нього робота.

-Та знаю я яка у нього робота, а от чи знаєш це ти.

Чесно кажучи на той момент, я ще не знала всієї історії. Про те, чим вони тут займаються мені не сказали. Напевно не хотіли травмувати мою психіку, бо є це вже зовсім дурня якась. Ерою знову подзвонили і він відійшов. У цей момент я швидко набрала номер Дерека. Так не хотілось цього робити, але краще хай він на мене на кричить ніж мене вб’ють.

-Аню, привіт. Щось сталось?

-Так, сталось.

-А чому ти мені, а не Мейсону телефонуєш?

-Ми будемо це зараз виясняти чи ти допоможеш мені?

-Що потрібно зробити?

-Забери мене біля торгового центру у східній частині міста.

-Виїжджаю, - і кинув слухавку.

У цей момент до мене підійшов той тип і знову почав вмовляти, але я наполягала на своєму і сказала, що він уже під’їжджає. Через декілька хвилин його знову не було видно. Щось з ним точно не так. Сподіваюсь це була наша остання зустріч. Дерек приїхав дуже швидко і як тільки машина під’їхала, я відкрила дверцята і сіла. З величезним пакетом, через який і мене майже видно не було.

-Розповідай.

-Вибач, будь ласка, що потурбувала, але твій колега занадто нав’язливий. Він уже який раз намагається мене в машину затягнути і кудись відвезти. Можливо він і не погана людина, ти його краще знаєш, але мені стало страшно. До речі він тебе трохи боїться, тому що кожного разу як я починала говорити про те, що ти приїдеш він кудись йшов.

-Зачекай, я взагалі нічого не розумію. Який колега, Аню? Ми з Мейсоном працюємо удвох, - у мене всередині все похололо.

-А звідки тоді він вас знає…

-Як його ім’я?

-Ерой. Наче.

-Це погано, дуже погано. Аню, зараз я відвезу тебе до нас додому. Так буде краще, довірся мені. Ми з Мейсоном схопимо його.

-Що? Дереку, тепер я нічого не можу зрозуміти.

Тут я і дізналась все те, що мені не розповіли спочатку. Я ніколи не хотіла здатись сильною і незалежною, тому відразу погодилась при умові якщо ми заберемо деякі мої речі. Дерек дуже хвилювався, тому навіть слідом за мною ходив, коли я збирала речі.

-Ну досить, ти можеш сісти? У мене вже перед очима мерехтить від твоєї фігури.

-Це не жарти Аню, ми не знаємо яка в нього здібність. І давай швидше, нам треба швидше з ним покінчити.

-Ви його вб’єте?

-Ми по твоєму хто? Наше завдання зловити і відправити назад.

Я зібрала все найнеобхідніше і ми поїхали до їхнього дому. На порозі нас уже зустрічала Лія, яка була дуже занепокоєна. Вона обняла мене і повела нагору до своєї кімнати, сказала, що тепер не залишить мене ні на секунду. Коли ми піднімались я краєм ока помітила Мейсона, але Лія тягла мене за руку, тому все що я змогла, так це привітатись. Через декілька хвилин я почула звуки від’їжджаючої машини. Вони відправились на пошуки Ероя.

Емілія розважала мене як тільки могла, вона бачила, наскільки мене засмучувала ця ситуація. Хлопців не було уже декілька днів, але вона запевнила, що зазвичай це займає від тижня до декількох місяців. Я не могла сидіти вдома тижнями. Лія, попри всі мої протести, тримала мене поряд. Так, був звичайний літній вечір, ми сиділи у вітальні біля телевізора і пили смачнючий чай з тією шоколадкою, яку я так і не змогла купити.

-Аню, вже скоро тиждень мине, а ти так і не розповідаєш мені про побачення з Мейсоном.