Розділ 9

Минув тиждень, а про Райана нічого не було чути. Ми почали не на жарт хвилюватись, проте нічого не могли зробити. Залишалось чекати. Раділи тільки тому, що нас досі не схопили, але давно підозрювали, що вони вже знають де ми.

Цілими днями ми розважали один одного смішними історіями з життя і з кожною розповіддю ми ставали все ближче, зважаючи що уже скоро 2 тижні ми день і ніч поряд. Він ставиться до мене з повагою і я віддячую йому тим самим.

-Аню, я не знаю як тобі, але у мене вже дах їде від цієї кімнати. Я хочу прогулятись.

-А якщо прийде Райан або нас побачать?

-Ми будемо обережні, та і якщо що я зможу тебе захистити. Ходімо. Сьогодні у центрі якийсь фестиваль. Купимо маски і нас ніхто не впізнає.

-Ну добре, я також уже не можу тут знаходитись.

Я швидко прийняла душ, висушила волосся і ми пішли до центру. На щастя, невеличких магазинчиків з масками, особливо у такий день тут вистачало, тому прикупивши собі маскування ми не боячись бути поміченими розважались.

Неймовірна атмосфера. Такі щасливі люди, скільки яскравих кольорів, у повітрі чується запах алкоголю та солодкої вати. Я обов’язково повернусь сюди після всіх події і зафіксую ці моменти на фотоапарат. До речі, жодного дня не було, щоб я не згадувала про нього. Сподіваюсь мої речі ще не викинули як непотріб або не розібрали безхатьки.

Мене також цікавило чи помітили батьки, що я так довго їм не телефонувала…

У яскравих різнокольорових вогнях, під ритм динамічної музики я спробувала забути про все. Я віддалась танцю, а шум навколо здавався надто тихим. Незнайомі обличчя, маски від героїв з мультфільмів до лякаючих монстрів і Джеральд. Він танцював поряд, можливо навіть занадто, але це мене не турбувало. Я не знайшла причин, щоб його відштовхувати, тому ми продовжили веселитись.

-Що таке? - майже закричала я, коли він мене схопив за руку і дуже сильно потягнув.

-Вони тут. Треба забиратись звідси.

-Що? Де?

-Мені здалось, що я бачив одного з помічників Рейнольда, але мене він не помітив.

-Можливо ти просто обізнався?

-Ні, у мене всередині ті самі відчуття, що і вперше. Я впевнений. Пішли.

Я мовчки поплелась за ним. Було сумно від того, що все закінчилось і треба знову від когось ховатись і кудись іти. Я давно так не розслаблялась, але зараз треба було подбати про безпеку.

Ми уже підходили до нашого хостелу, але на виході помітили дивних людей. Джеральд сказав, що вони одні з тих.

-І куди ми тепер підемо? Як же це мені набридло. Вони хочуть мене, так вони мене отримають!

Я пішла в їх сторону, але Джеральд пішов за мною і швидко забрав мене, до того як вони встигли помітити. Коли ми відійшли на більш менш безпечну відстань він взяв моє обличчя в свої руки і дивлячись прямо в очі сказав:

-Спробуй тільки ще раз це зробити і я сам тебе вб’ю! Ти що зовсім з глузду з’їхала! Кому було б краще від цього? Тут уже справа не тільки в тобі, надто багато людей можуть постраждати, - він сказав це на одному диханні, тому йому знадобився якийсь час, щоб віддихатись і потім сказав уже м’якше: – Я пообіцяв тебе оберігати і дотримаю свого слова. Ти чуєш? Ми з усім впораємось.

Декілька секунд я все ще відходила від його слів. Вони були сказані з такою ніжністю, що на момент мені здалось в цих словах дещо більше ніж дружба. У наступну мить він міцно мене обійняв і поцілував в голову.

-Я нікому тебе не віддам – сказав він ледь чутно.

У сусідньому провулку були чутні чиїсь кроки. Ми настрожено не міняючи положення чекали, хто звідти вийде. З темряви показались дві фігури. Майже однакової будови тіла, але один був вищим. Це був наче кадр з фільму. Вони йшли в одну ногу і переглядались по сторонам. Я не відразу зрозуміла хто це, але вони перші нас помітили.

-Райан, - прошепотів Джеральд і коли вони майже підійшли відпустив мене.

Райан двузначно поглянув на нас і обійняв обох, зазначивши, що дуже сумував. Ага, я йому не повірила. Хто був другим?

-Привіт, Аню – сказав холодним голосом Дерек.

Я лише глянула на нього і кивнула головою. Мені було трохи соромно перед ним, але я була вдячна, що він прийшов на допомогу. Джеральд привітався з Дереком і подякував за швидкість. Хоча як на мене це був сарказм.

-Мейсон приїде завтра, до цього часу ми не будемо нічого робити. Я знаю одне безпечне місце. До його приїзду побудемо там, а після вирішимо, як бути далі, - промовив Дерек і ми пішли усі за ним.

У нас трьох безпечне місце асоціювалось з максимально простими умовами і у максимально бідному районі. Ми ж приїхали у місцевість, де явно проживала верхівка цього суспільства. Так і уявлялось, що зараз з якогось будинку вийде якась знаменитість. Ми під’їхали до височезного забору за яким виднівся не менш високий будинок, ні не так, палац у маєтку. Палац зведений у стилі бароко та має декілька фасадів. Перед ним на велику територію простягнувся ботанічний сад. Я з нетерпінням чекала моменту, коли ми зайдемо у ці величні двері і я зможу роздивитись усе в середині.