Розділ 10

Не знаю наскільки точно опишу ситуацію, коли скажу, що я їхала на колінах у Дерека. Коли Райан сказав, що місць тільки чотири, він не брехав. Їхати довелось годин 5, а тому по приїзді я з великою радістю вилізла з машини і хвилин 10 розминала м’язи.

Вони довідались, де саме перебуває Рейнольд і його прибічники, а тому згідно нашого плану треба було підібратись максимально близько. Пора розкрити мою роль, я буду приманкою. Спочатку мені здалось трохи безглуздим те, що я буду в кафе сама, типу чекаючи Дерека, тому що я б відразу у цьому запідозрила підставу. Але фішка в тому, що доки я буду в кафе, а підстраховувати мене буде Джеральд, Райан і Мейсон нападуть на них першими, а так як у одного з прибічників Рейнольда є щось типу телепатичного зв’язку з іншими, а він напевно буде на місці, тому що усі не підуть відразу, не перевіривши інформацію, то хлопцям має вдатись його затримати і відправити назад (сподіваюсь у мене вийде це побачити, тому що ніхто так і не розповів як вони повертаються у свій світ). Дерек буде підстраховувати мене на випадок провалу. Хоча він більш потрібний хлопцям у цій ситуації.

-Ти готова? – запитав мене Дерек, після моєї «гімнастики».

-Так, але трохи хвилююсь, - він поцілував мене і я впевнилась, що все буде добре.

Ну і я пішла. Так-так, сама аж до кафе, при цьому навіть точно не знаючи де воно знаходиться. Мені правда дали орієнтири, такі як велика вивіска, великі скляні вікна та двоповерховий будинок поряд, але вони видались мені трохи сумнівними, тому що зараз майже кожна кав’ярня чи кафе були такими.

Мої переживання не справдились і розвіялись відразу як я вийшла на головну вулицю і побачила лише одне кафе з такими орієнтирами, при чому усі інші заклади, їх було небагато, не мали вивісок, а просто зроблені в такому стилі, що ставало відразу зрозуміло що це за приміщення.

Як тільки я зайшла туди, то відразу відчула справжню іспанську атмосферу. А які тут були аромати… Я не гаючи часу сіла за столик у вікна і чекала Джеральда, що мав прийти через пів години, а то і більше. Так було домовлено. Вони мали за цей час все зробити. Сподіваюсь, що все вийде.

-Доброго дня, сеньйоріта. Ось наше меню, раджу скуштувати нашу коронну страву гаспачо, сьогодні вона у шефа справді на висоті. Чи ви чекаєте на Вашого сеньйора і до його приходу бажаєте якогось напою?

Я чекала Джеральда, але знала, що він прийде не скоро, а я ще не снідала навіть. Тим більше те, що я буду їсти не надто змінить наші плани.

-Так, я напевно візьму паелью та сік, а то чекати свого сеньйора доведеться довго.

-Добре, а що так? Хіба можна запізнюватись до такої сеньйоріти…

-Він працює, це все дякую, - спробувала його спекатись.

Залишилась на самоті. Через 15 хвилин принесли їжу і я повільно насолоджувалась іспанською кухнею.

Через пів години я почала вже турбуватись і тому постійно оглядалась і пильно вглядалась у вікно, щоб побачити там Дерека. Але нікого не було видно. Деякий час. Я почала дивитись на вже пусту тарілку та рахувати на ній кількість кружечків, як тут до кафе під’їхав чорний автомобіль з тонованим склом. Я і подумати не могла, хто там міг бути, доки з авто не вийшов Рейнольд.

Серце шалено билось і я боялась навіть поглянути на нього. Але ж він напевно вже знав, що я тут і саме того і прямував. Чорт. Не могло все бути так просто.

-Доброго дня, Аню, - він чемно привітався та сів поряд. Де Дерек? Де Дерек?

-Доброго…

-Ти чого? Я ж не збираюсь тебе їсти. Ти знаєш, що мені потрібно. На жаль, іншого виходу це отримати у мене не має, так що завчасно вибач.

-Це Ви так за що вибачаєтесь? За те, що вбити збираєтесь?

-Ой годі, я попереджав. Ти могла вже давно спокійно собі спати під землею, але ж ні, ці бовдури тебе захистити надумали. Ти сама винна у тому, що сталось з твоїми батьками.

Я ні слова не сказала. Спати під землею. Винна у смерті батьків…

-Аню, нам час, - у кафе забіг Дерек і швидко додав: - іди, я сам розберусь.

-Ні.

-Добре…Що? Аню, швидко іди звідси!

-О у нас тут сімейна сварка, ну що ж цікаво-цікаво, - єхидно промовив Рейнольд.

Все що відбувалось далі, було наче в тумані. Дерек силоміць виштовхнув мене із закладу, де на мене чекав Джеральд, що так само тягнувши мене за собою намагався відвести подалі. Наступної секунди я почула постріли. Я зупинилась і спробувала звільнити руку.

-З ним все добре, ти маєш бути в безпеці, - так само як і колись тримаючи моє обличчя руками сказав Джеральд.

Він посадив мене у машину, а сам вийшов, попередньо зачинивши авто і забравши ключі.

Мені дійсно пощастило. Пощастило, що я не була тоді там. Уже зі слів хлопців, після того як мене вивели, там почалась стрілянина. Вони не стали говорити з Рейнольдом, треба було його затримати і не дати вчинити щось подібне чи з гіршими наслідками. Хлопці звільнили з під впливу його уже не прибічників, яких виявилось чимало і серед втікачів було чотири чоловіка середніх літ включаючи Рейнольда. Доки Мейсон змушував їх забути, що відбулось, решта зв’язали втікачів і відвели до їх машини. Про мене не забули і коли я почула звуки від’їзджаючого авто, до машини, де сиділа я підійшов Райан і застрибнувши до неї мовчки повіз мене за тією самою чорною з тонованими вікнами машиною. На мить я тоді навіть злякалась, що він знову під впливом.