Розділ ІV

Протягом усього наступного тижня Софія щодня отримувала черговий букет, кожен із яких вражав красою та розкішшю. Але не було жодного натяку, хто відправник. Елен по триста разів переривала кошики з квітами, шукаючи записки, але так нічого й не виявила. Правду кажучи, міс Грас особистість таємничого шанувальника хвилювала більше ніж саму Софію. 

Варіант, що це Макс задаровував міс Лерою квітами, відпав майже відразу. Вони з Софі телефонували один одному щодня, і він уже встиг би себе якось видати. Та і Софія ніколи не згадувала, де живе та навчається, а квіти приходили і до академії, і додому. 

Уся ця ситуація вже починала дратувати дівчину. Величезні кошики займали дуже багато місця, і її крихітна квартира не могла вмістити стільки квітів. Вже на третій день Софія почала відносити букети до церкви, яка знаходиться біля її будинку. 

- А раптом він старий і некрасивий, - у мільйонний раз припустила Елен, міс Лерой видала мученицький стогін. – Або навпаки красень. Зрозуміло лише одне, або він казково багатий, або катастрофічно дурний. 

- Чому це він дурний? - ким би не був її таємний шанувальник, Софії було неприємно, що його ображають. 

- Ти вже вибач, але жоден розсудливий представник середнього класу не даруватиме дівчині букети сім днів поспіль, а вони ще й коштують більше ніж місячна заробітна плата. 

Софія, звичайно, була згодна з подругою, але за таємничого шанувальника стало чомусь прикро. Хоча сама міс Лерой була впевнена, що це просто чийсь дурний жарт. Якщо в когось і мав з'явитися кавалер, то це в Елен, вона завжди притягувала погляди протилежної статі. Після занять Софія вирушила додому, в кафе сьогодні проводили планову дезінфекцію, тож на роботу йти не потрібно і можна нарешті відпочити та повалятися на дивані. Та й погода якраз підходяща для байдикування, на вулиці мрячив неприємний осінній дощ. 

Софія забігла до гіпермаркету, розташованого недалеко від будинку, якщо вже відпочивати, то на повну котушку. Дівчина вирішила приготувати смачну вечерю та побалувати себе. Але мріям не судилося збутися. На вході до гіпермаркету дівчина зіткнулася з Максом. 

- Несподівана зустріч, - сказав молодик. - Напевно, це доля, коли ми вдруге так раптово зустрічаємося. 

- Або один із нас переслідує іншого, - жартома припустила Софія, чим дуже розсмішила Макса. 

- Я так і знав, що ти мене переслідуєш, - пожартував він у відповідь. - Ти сьогодні не працюєш? 

- Ні, у кафе проводять дезінфекцію, тож сьогодні у мене міні відпустка. 

- Тоді, може, складеш мені компанію? У мене з самого ранку і макової росинки в роті не було. Я пригощаю, - і знову Макс скористався хитрим прийомом і подивився на Софію благаючими очима кота зі Шрека, ну як йому можна було відмовити?

- Добре, але я плачу за себе сама, – попередила дівчина. 

- Та без проблем, - без докорів совісті збрехав Макс. 

Вони вирушили на другий поверх гіпермаркету, де було кілька ресторанчиків. Макс затяг Софію в один із них. Адміністратор, помітивши нових відвідувачів, занервував і одразу ж провів їх в одну з VIP кімнат. Макса тут знали. Як виявилося, Макс той ще ненажера. Він замовив собі стільки їжі, скільки Софі вистачило б дня на два, і звичайно десерт. Під час однієї з їхніх телефонних розмов, Макс зізнався, що він неймовірно любить солодощі. 

- Судячи з реакції адміністратора, ти тут найчастіший гість, - несподівано сказала Софія. 

Макс уважно подивився на свою співрозмовницю, він був здивований, що вона досі не зрозуміла, хто перед нею. 

- Майже кожен день. Мені подобається тут обідати 

- Я думала, такі, як ти ходять тільки в дорогі ресторани, - зізналася дівчина. 

- Такі, як я? - Макс насторожився, невже весь цей час Софія тільки вдавала, що не впізнала в ньому наслідного принца. - Що маєш на увазі? 

- Судячи з твого костюма, взуття та аксесуарів ти доволі забезпечений. Я не дуже знаюся на брендах, зате добре можу відрізнити дорогу тканину від дешевої. Моя подруга довго вбивала мені в голову цю інформацію, тож тепер я здалеку бачу дорогий одяг. 

- Тканини ти розрізняти вмієш, а людей ні, - ображено сказав принц, не давши Софії вставити і слово, продовжив. - Так я багатий, і не приховую цього, але гроші не вплинули на мої смакові рецептори, готують тут чудово, то навіщо мені шукати інший ресторан? І я не з тих, хто виставляє свої багатства напоказ, і спускає нечувані гроші на непотрібні речі, щоб потішити своє самолюбство. 

- Вибач, я не хотіла тебе образити. 

- Та гаразд, забули. 

Залишок вечері пройшов у цілковитій тиші. Софія пошкодувала, що торкнулася цієї теми. За роки навчання в Королівській академії у неї склалося не найкраще враження про нащадків великих родів. І хоча Макс мало був схожий на всіх інших представників золотої молоді, недовіра все одно залишалася. 

Коли офіціантка принесла рахунок, виявилось, що за них уже заплатили. За словами дівчини, яка обслуговувала їхній столик, ця вечеря була за рахунок закладу. Коли Софія спробувала з'ясувати за які заслуги такий подарунок, офіціантка залилася рум'янцем і, пробурмотіла щось нерозбірливо, після чого поспішила зникнути. Макс, не довго думаючи, схопив Софію за руку і потяг до виходу.