Розділ 6

Сьогодні вже перше вересня.. Ненавиджу цей день. Ми стоїмо на лінійці з Марго. Господи бистріше б цей день пройшов. На щастя перше вересня в суботу і завтра буде останій щасливий день.

• -Що за хлопець там стоїть?- спитала я в подруги
• - Ти що не знаєшь? - Здивовано подивилась на мене подруга - це ж наш новий однокласник Влад Білоградський.
• -Ааа...
• І так тривало 10-15 хвилин, ми говорили щось про своє життя, а коли вже не було що розповідати почалася тиша, лише було чутися вірші першокласників.
• -Давай втічемо звідси? -запропонувала Маргарита
• -А давай!

Ми розвернулися і пішли в сторону вихіду, але нам перекрив дорогу Кирил.

-Привіт, заю!- натягнуто усміхнувся він та поцілював мене в щоку.

• -Привіт-усміхнулась я
• -Куди йдете?
• - А ми.. хочемо втекти
• -А можна з вами?
• -Звісно!- Я взяла його за руку і ми пішли геть звідси.
• -Куди підемо?- через деякий час запитала Марго
• -...
• -...
• -Зрозуміло..
• -Давай підемо в аквапарк? -запропонувала я -проведемо останній літній день
• -Сьогодні перше вересня-зауважила подруга
• -І що?
• -Добре йдемо-усміхнулась Маргарита
• Ми дуже весело провели день. Спочатку ми провели Маргариту додому, а потім Кирил провів додому мене. Ну, не зовсім провів, а лишився у мене ночувати. Я прийняла душ і вдягнула своє кигурумі. Ми лягли в ліжко і почали дивитися фільм. Добре що в мене завжди є запас  морозива. Я не помітила як заснула. Кирил обережно забрев в мене ложку з морозивомі поклав на тумбу. Сам же накрив себе і мене та обійняв мене зі спини. Зранку я прокинулась, але Кирила вже не було. Він пішов додому? Чому? Я вже дуже засмутилася але побачила на тумбі записку.
•  
• "Я не хотів тебе будити тому що ти дуже солодко спала. Вибач що пішов. Мене покликав батько по роботі щоб йому допомогти. Не ображайся. Прийду сьогодні ввечері зі сюрпризом. Ще раз вибач.))) *Цьом* 
•  
• Кирил"
• Я посміхнулася та поклала записку назад на тумбу. Я встала з ліжка і переодягнулася, в дзеркалі побачила дівчину яка була одягнена в червону в'язану кофтину і білі джинси.
• Я просто сиділа в себе в кімнаті і сиділа в інстаграмі, вела прямий ефір, на ньому було не мало людей, ми грали в гру "Питання-відповідь" , "Правда чи дія і багато інших ігор. Вже було 21:56 а Крил ще не прийшов, я йому дзвонила, але він не відповідав. 《Що з ним трапилося? Чому він не відповідає?》 - Думала я. Я вже була вся в сльозах. Але якось мені вдалося заснути.
• Зрагку я прокинулася від будильнику. Я подивилася в дзеркало і дуже сильно налякалась! Господи... страхіття... В мене були червоні очі і великі мішки під очима, але мені вдалося приховати їх тоналкою, а очі ні, вони були червоні неначе помідор. Я нічого не могла з ними зробити тому залишила так. Сама зробила собі яскравий макіяж і вдягнула білу блузку з маленькими чорними метеликами і чорну юбку з білими лініями внизу, зробила гарну зачиску, взяла свій портфель, одягнула окуляри і пішла в школу.
• Вже в школі. На парті як завжди стоїть якась записка і подарунок... Як набридло, всі в моєму класі хочуть щоб я з ними зустрічалась, або стала найкращою подругою, напевно тому, що мій тато бізнесмен і в мене завжди є грощі, але напевно коли я притворюсь що в мене не має грошей і мій тато банкрот вони мене покинуть. На парті лежала записка і ще одна записка з трояндою і білою шоколадкою. 《Моя улюблена》 -усміхнулась я
• У першій записці:
• ,, Зайчику мій, я знаю що ти на мене образилась за те що я учора не прийшов і за те, що не брав слухавку, але я не бачив що ти до мене дзвонила тому що, в нас був обід з усією сім'єю. 
• Кирил"
• 《Ох, добре на цей раз повірю..》 -подумала я 

В іншій записці було:

,,Дуже красиво виглядаєшь" 

《І все? А від кого?》 -після цих думок в клас зайшов наш новенький. Він подивився на мене і сів попереді мене на першу парту.

-Привіт -простягнув він мені руку- я Влад Білоградський

-Привіт, - усміхнулась я і простягнула руку йому у відповідь - а я Карина Уокер

-Гарне прізвище- усміхнувся він

-В тебе теж -продовжувала усміхатись я

-Чому в тебе очі червоні? Ти плакала? - спитав він та подивився на мене великими очима.

-Я...

-Вибач що запитав, це напевно осибисте

-Дякую що зрозумів- моя посмішка кудись ділась і по щоці пройшлася одинока сльоза я швидко витерла її і сіла за парту.

-Тобі ідуть ці окуляри- зауважив хлопець. 

-Дякую- знову усміхналась я та перевела свій погляд на Маргариту яка біжить до мене з обіймами.