Фрілансер, або Спосіб не має значення.

2. Сила.

-Життя продовжується, - сказав Костик.

Лише побачивши, що приїхав він на таксі, Іван зрозумів, що буде далі. Й дійсно, - на столі опинилася пляшка горілки. Лише одна, й, скоріше за усе, вона не спорожніє. Обидва не були пияками. Та обидва знали, що зараз так буде легше.

-Для кого як… - відповів Іван. – Й якщо це життя.

-Все одно продовжується, - не погодився гість та друг. – Можливо … ти ще маєш виправдати прізвище. Це ж я – просто собі Горбенко. А ти – Доленос! – Прізвище Івана було давньою темою жартів між ними, але зараз це було щось більше, ніж жарт. – Ще повинен комусь принести долю… Хто знає, у чому?

-А-а… Яке це має значення – прізвища, імена… Принести долю? Я намагався. Хоча б Оленці. І це не вдалося… - Йому потрібно було виговоритися. У Америці він пішов би до психолога. В нас для цього існують друзі – та, можливо, горілка. – Пам’ятаєш, ти колись питав, чому … в нас такі стосунки із батьком? Тому що він … постійно втовкмачував мені, що я невдаха. Бо не хочу та не можу сидіти у офісі увесь день, та робити кар’єру, як він звик. Що хочу працювати сам по собі, і взагалі… Коротше кажучи, нічого не досягну. Я ображався… Але, як бачиш, він був правий. Мені тридцять сім, і що? Те, чим я займався, нікому не потрібно. Я не просто втратив роботу, це усе … перестало існувати. Справа навіть не у грошах, хоча й їх не стало тоді. Потім … взагалі, гадав, здохну. Але я-то вижив, єдиний. Батьки, сестра, тепер Оленка…  От в мене навіть гроші тепер є, а навіщо? А головне… Я тепер сиджу тут, у цьому будинку. Коли потрібно кудись поїхати, обираю, на якій з трьох машин. І розумію, що … батько заробив це, а щодо мене … таки був правий. Але … я цим користуюся, бо й викидати – безглуздо ж… Гадав, що хоч з Оленкою щось вийде, це … було таке собі виправдання, розумієш? І … щодо усього цього. – Іван зробив коло рукою, показуючи на стіни кімнати, де вони сиділи. – Та … щоб був хоч якийсь сенс… Хоча б для Оленки, для дитини…

-Ні, так не годиться! – Костик похитав головою та знову наповнив чарки. – Ти вже зовсім на собі хрест поставив… Ти ж мав справу, так? Ну, сталося, що … зараз це не затребувано. Хто ж міг передбачити клятий вірус… Але ти любив це, ти досяг того, що тебе знали, до тебе йшли… Потім ти зробив продукт, перший такий у країні. Не сам, звісно, але це – теж і твоє творіння. Хіба ж ти винен..? До того ж, це іще може повернутися, хто знає. Те, що казав твій батько… А те, як він сам потрапив під люстрацію? Й нічого не робив з тих пір, не намагався відновитися… Йому самому було вже досить, було начхати. Але він продовжував … шпиняти тебе, бо, на його думку, ти робив не те та не так. Яке він, насправді, мав право..?  Ти іще знайдеш сили … знайти себе. Давай … за це…

-Навіщо тепер…

-Згадаєш мої слова… Життя продовжується. В усьому. – Костик явно натякав, що друг знайде собі когось… Той натяк зрозумів, але зараз не міг повірити, що навіть буде думати про таке. А гість, між тим, вирішив, що потрібно змінити тему. Але про що говорити? Кинутий навколо погляд підказав, зупинившись на картині. – А що це таке? Я й у інших кімнатах бачив…

-Татова забаганка. – Іван прослідкував за поглядом друга, - той вперся у картину із шахівницею. – Любив він це…

-І що це означає?

-А хіба повинно щось таке означати? – знизав плечима Іван. – От те, що він крісла купив металеві, а не дерев’яні, повинне щось особливе означати?

-Ні, просто такий смак. – Обидва самі так не зробили б. Але Іван не буде нічого змінювати, принаймні, найближчим часом. – Але шахи…

-Ти занадто глибоко дивишся. – Господар, якому було важко відчувати себе тут господарем, посміхнувся, наскільки був здатним посміхатися. Але й це, подумав Костик, вже прогрес. – Як на своєму телебаченні звик… До речі, досить на сьогодні. Мені, мабуть, завтра за кермо…

-Та де там – глибоко! – розсміявся Костик. От вже де немає глибокого погляду – так це на телебаченні! До того ж, я не журналіст, я – технар! – Він був спеціалістом з комп’ютерного обладнання, яке забезпечувало роботу одного з центральних телеканалів, та не любив, коли його називали просто системним адміністратором. Костянтин часто жартував, що, якби було таке бажання, міг би зірвати увесь ефір, от хоч новорічне звернення президента…

-От краще скажи: ти ворожкам віриш? – спитав Іван. Друг витріщив очі:

-От вже не очікував від тебе таке почути!

-Уяви собі, сьогодні причепилася одна… Навіть не можу сказати, що причепилася. Вона сама пішла. Ані грошей не просила, нічого… Але … дуже точно про мене сказала…

-Та на тебе зараз подивишся, - й усе зрозуміло… - Костик лише похитав головою.

-Але вона сказала: «Навколо тебе три та одна смерть»… Це вже … не подивитися. Це потрібно кримінальні справи читати… Або щось знати.

-А я гадав, ми обидва – матеріалісти… Ти вже готовий у містику вдаритися! Негоже так. – Гість посміхнувся. – Краще б вона тобі силу якусь дала. Бо не усе ж мені власною з тобою ділитися! Хтозна, може в неї більше … та краще?

Через півгодини гість почав збиратися та викликав таксі, щоб повертатися додому. Йому теж потрібно завтра на роботу, до того ж, Юля, його дружина, не хотіла б, щоб чоловік повернувся пізно та сильно п’яний. Хоча, якщо усе буде помірковано, - не буде лаятися. Вона знала, що друг чоловіка потребує зараз цього. Юля була розумною жінкою, вона не збиралася ставати між чоловіком та його друзями, до того ж, розуміла, що іноді людині буває занадто важко.



Вадим Володарський

Відредаговано: 10.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись