17. Дюжина.

-Ти таки був правий.

Ілоні нелегко далося це зізнання. Справа не лише у одвічному жіночому небажанні визнавати, що чоловік таки має рацію. Вона заперечувала з самого початку проти плану Івана зовсім з іншої причини. І тепер він повернув голову та з іронією відповів:

-Цікаво…

-Навіть не могла собі уявити такого жаху! Віртуальне товариство вбивць… Скільки вони занапастили людей… Ти звернув увагу, що … у тій групі майже не було повідомлень про невдачі?

-А між іншим… - Це якось пройшло повз його увагу. – Це означає, що кожен з них ретельно готує злочини. А сам адмін, він же thuggee, він же Клейкий вбивця, створив ідеальну структуру, використавши ідеальний засіб. Навіть, якщо когось з вбивць викриють, зловлять на гарячому, чи ще якимось чином… По-перше, це не несе загрози для інших. Він не знає, хто вони, та не зможе їх викрити. По-друге, якщо він не ідіот, то не «наведе» слідство на групу. Бо тоді візьме на себе ще багато… А зламати «Кластер» неможливо, й точно вже не для української поліції. Навіть, якщо знайдеться такий ідіот, і слідчі отримають доступ до повідомлень у групі… Для встановлення осіб її учасників це нічого не дасть. Він просто закриє цю групу, - адмін. Може навіть видалити її, - та створить нову. Таку ж закриту. Яку, у свою чергу, ніхто не зможе так просто знайти, а сам він знає псевдоніми учасників, знову їх знайде та додасть у нову групу. Тому … товариство буде продовжувати існувати, а вбивці будуть продовжувати вбивати.

-Це потрібно … якось зупинити… А поліція…

-На неї сподіватися не можна, - погодився Іван, який останнім часом мав справу із кількома слідчими та дуже добре розумів: їм це не по зубах. – І взагалі, навіть не знаю, чи можливо це… Ну от уяви: ми змогли упіймати Клейкого вбивцю та цього … прихильника «Агати Крісті». У групі – дванадцять користувачів, - зі мною тринадцять. Залишиться десять. Усі вони знають один одного за вигаданими іменами, - не за справжніми, тому їх не можна таким чином упіймати, але вони можуть встановити зв’язок і поза групою. Та створити нову. Адміном не обов’язково може бути thuggee. Чесно кажучи, це завдання мене ставить у глухий кут, - визнав він. – Але це – наступний етап… Поки що потрібно упіймати цих двох…

Якби хтось сторонній почув цю розмову, то подумав би, що це якесь божевілля. Але у перший день нового року на вулицях майже не було людей, - тим більше тут, у приватному секторі. Люди або відсипалися після розваг, або поїхали розважатися далі. Мало хто просто пішов би прогулятися, як ці двоє, - але їм було не до розваг, обговорити потрібно було надто багато… Тихі вулички приміського селища та парк, що, скоріше, є ділянкою лісу, та де навряд чи зустрінеш когось у цей час, - дуже добре місце для цього. А на ходу добре думалося.

-Навіщо … вони це роблять? Як ти гадаєш? – спитала дівчина.

-Я так думаю, в кожного з них – свої мотиви та свої … резони. Комусь було спочатку потрібно прибрати якусь людину, він вступає у групу. Дуже зручно: можна задати такі час та спосіб вбивства, щоб в нього було алібі. А виконавець ніяк із ним не пов’язаний. Їх не відслідкуєш, гроші теж ніхто не передає. Потім … йому самому доведеться когось вбити. А як звичайно розкриваються вбивства? За принципом: «кому вигідно». Але у такому випадку відслідкувати зв’язок виконавця із тим, кому вигідна чиясь смерть, неможливо. Навіть, якщо потім буде вбито когось, чия смерть вигідна виконавцю… Це неможливо спів ставити. Навіть, якщо візьмуть вбивцю, ніякого зв’язку із першим злочином не буде. Це не той, хто виграє від цього першого злочину, це хтось третій. Сенс «біржі», як я бачу, саме у цьому, при усій небезпеці … самої можливості, що про неї хтось дізнається. Так от, хтось може вирішувати таким чином власні «проблеми». Хтось – може просто заробляти. Уяви собі: учасник групи приймає замовлення на вбивство за гроші, виставляє його на «біржу». Хтось виконує замовлення, а він – гроші, за які вбиває когось зовсім іншого, за іншим замовленням іншого члена групи. Ти звернула увагу, що дехто з них взяв, - та виконав, - усього лише два-три замовлення, а дехто займається цим постійно? Як і Клейкий вбивця.

-А щодо нього?

-Поєднує … приємне із корисним. Я тобі вже казав, в нього ніби дві серії вбивств. Одна «ділова», це якраз – за замовленнями учасників групи. Він може теж заробляти таким чином, приймати замовлення за гроші та вбивати, щоб їх хтось виконав за нього. Чи вирішувати власні проблеми. А друга серія – для задоволення. І це він теж добре влаштувався, бо через це слідчі не можуть зрозуміти, хто він: звичайний злочинець, що діє заради вигоди, чи маніяк? А він – одночасно і те, й інше. Такого у історії криміналістики майже не було. Тому вони не можуть навіть уявити…

-І я їх розумію… Але дивись: більшість цих, з групи, діють у Києві, так?

-Здається, переважно у Києві та поряд. За винятком снайпера. Той бере «роботу» у різних регіонах.

-Бо вбивств з вогнепальної зброї зараз чимало. Їх, у різних містах, не пов’яжуть із одним вбивцею. Твої батьків вбили у Житомирській області, але, певно, слідкували від самого Києва… Як інакше можна було вистежити, куди саме вони поїхали по гриби? До речі, вони їздили у одне й те саме місце чи у різні?

-Уявлення не маю. Я ж тобі казав – в нас … були різні інтереси… Та не завжди добрі взаємини.

-Але ти … виріс із батьками. Обома, - сказала дівчина. Та з гіркотою додала: - А я батька не бачила років з п’яти. Майже його й не пам’ятаю…

-Ти з Молдови? Чи з Чернівців? – Іван вирішив трохи відволіктися від теми.