19. Кредит.

 Додому Іван дістався вже вночі. Справді: спочатку пішки дістатися через ліс до місця, де залишив «Фольксваген». Точніше, бігом.

…Виїхавши на трасу, він через кілометр зупинив «Мерседес», увімкнув аварійну сигналізацію, - кнопку довелося шукати, розташування органів керування у чужому авто було незнайоме. На секунду йому спало на думку, наскільки ж божевільна ця ситуація: адже він сидить за кермом авто, яке належало колишньому Ілони! Чого тільки не буває у житті, але це дрібниці … у порівнянні із тим, що на задньому сидінні – врятована жінка, відома співачка, із досі зв’язаними за спиною руками. Він навмисно зачекав із тим, щоб звільнити її від хомута: невідомо, у якому вона стані, та чи не вчинить на ходу якусь дурницю. Зупинившись, підібрав кусачки, що лежали на підлозі біля переднього сидіння. Вийшов назовні, обійшов авто, відчинив задні двері. Погляд жінки став трохи більш свідомим. Добре, здається, трохи отямилася. Переказати те, що говорив Клейкий вбивця, він вимагав від неї з подвійною метою. По-перше, йому повинна була інформація. По-друге, хай в неї … запрацює голова. Зовсім не потрібно, щоб вона, приміром, розпочала бігати у паніці дорогою, та потрапила комусь під колеса… Але тепер такого, здається, не станеться.

-Спиною до мене! – сказав. Жінка виконала команду. – Зараз розв’яжу. Що далі робити – знаєш. – Вона відчула, як руки перестали бути стягнутими. – Бувай!

Коли жінка змогла розвернутися у салоні, поряд нікого не було. Рятівник у каптурі, масці та окулярах, ким би він не був, чкурнув до лісу. Вона сподівалася, що вбивця не повернеться… Вибралася на дорогу, змогла, спираючись на дах «Мерседеса», - ноги усе ще підгиналися, - дістатися переднього сидіння, знайти свою сумочку, взяти телефон та набрати 102…

Отже, Іван бігом дістався «Фольксвагена», ще раз відзначивши, що легені ще не відновилися повністю після хвороби, розвернувся та теж виїхав на трасу. Коли проїздив повз «Мерседес», побачив, що поряд стоїть поліцейське авто, патрульний поліцейський розмовляє зі співачкою. Звичайно, її історія повинна здатися йому божевільною. Але, як би там не було, жертва тепер під належним піклуванням. Та й стоїть сама. Здається, з нею буде усе гаразд. Більш-менш. Потрібно буде почитати, що вона про усе це розповість, - а розповісти повинна, все ж таки – публічна особа. Його «Пассат» не виділявся на дорозі, й на нього не звернули уваги ані сама співачка, ані поліцейські, що розмовляли з нею. Сам Іван, сівши за кермо, зняв окуляри та маску, відкинув каптур, та нічим не відрізнявся від будь-якого водія, що їде повз це місце.

Залишалося доїхати до гаражу, відчинити ворота, що вели назовні, поставити «Фольксваген» на місце, виїхати з сусіднього боксу на «Форді», махнути рукою охоронцеві, що піднімав шлагбаум, та поїхати додому. Добре хоч, дороги були напівпорожні, - Новий рік…

Жахливо хотілося спати. Йому вже не двадцять років, сил не стільки, здоров’я не те, тим більше – зараз… Іван відчував, що на його організм ніби діють дві сили. Одна – фізичне та моральне спустошення, які ніби притискають до підлоги… Друга… Як це назвати? Піднесення? Відчуття наснаги після того, як врятував людське життя? Чи, можливо, перемоги? Але чи можна назвати його переможцем. Якщо Клейкого вбивцю він, - вкотре! – не упіймав? Хоча зірвав йому «чергову справу», та, здається, вперше – замовну. Як би там не було, потрібно діяти, як завжди робив Фрілансер. Повісивши куртку до шафи, перевдягнувшись, він пішов до бібліотеки та увімкнув ноутбук. Скинув з екшн-камери у окулярах відео на комп’ютер, поки файл копіювався, дістав смартфон, - звичайний, власний, - побачив повідомлення від Ілони: «?». Звичайно, хвилюється за нього, та хоче знати, як пройшла чергова операція Фрілансера. Відправив у відповідь: «+/-». Що означало: частковий успіх, жертву врятував, вбивцю не упіймав. Усе інше – потім, при зустрічі.

На монтування відео цього разу пішло більше часу. Сам файл був більший, запис більш тривалий за часом. До того ж, потрібно було приховати не лише марку власної зброї, що на якусь мить потрапила до кадру, але й деякі моменти анатомії жертви. Врешті-решт, із посмішкою подумав, вона – людина публічна. Їй ганьба точно непотрібна. Досить вже того, що поліцейські побачать її з мокрими штанами… Коли переповідала слова вбивці, вона уточнила, що той помилився: це не була спроба уникнути зґвалтування, про що вона навіть не подумала. Це сталося просто від страху…

Отже, він, закінчивши монтаж відео, зайшов у соцмережі до профілю Фрілансера, та виклав чергове відео, пояснивши, що Клейкий вбивця перейшов усі межі, напавши на відому людину, кинув виклик усьому суспільству, поліції. Та й йому, Фрілансеру, особисто. Текст повідомлення був сформульований таким чином, ніби він, Фрілансер, вважає Клейкого вбивцю звичайним маніяком. Про те, що це мало бути замовне вбивство, не написав ані слова, та й самій жертві про це не сказав. Бо тоді б виникло питання: звідкіля він це знає? Що хтось, хто сам не є злочинцем, має доступ до таємної групи у «Кластері», ні в якому разі не можна було показати. Окрім того, навряд чи слід було чекати нової спроби… Про те, що вбивця розвив цілу теорію про те, що «отримує життя», яке залишає жертву, теж не став писати. Та й ту частину запису, на якій постраждала попе повідає слова злочинця, викладати не став. Непотрібно тому знати, що він знає…

Виклавши відео, вийшов з профілю та вимкнув комп’ютер. Відкрив «Кластер» на «анонімному» телефоні, увійшов до групи. На його повідомлення, - оголошення про замовлення вбивства, - відповіли. Як він і розраховував, vivakalman зацікавився цим вбивством. Але не дав остаточної згоди, поцікавившись, чи надає адмін. «кредит» новачкові. Це потрібно було розуміти: чи дозволить виконати його замовлення, перш, ніж сам «новенький» виконає чиєсь іще, - тоді той повинен «залишитися винним» одне вбивство усій спільноті. Якщо, звісно, замовлення буде виконано. Відповіді від thuggee, - саме він був адміністратором групи та, певно, мав право ухвалювати рішення, - поки що не було. Звичайно, посміхнувся Іван, йому зараз не до того. Але ж Клейкий вбивця – напрочуд енергійна людина, навряд чи він забариться із відповіддю. Потрібно було сподіватися, що із позитивною. Врешті-решт, додали його до групи явно не без дозволу ватажка, якому, мабуть, потрібно було нове поповнення. Цікаво, чи не подумає він передоручити новому члену спільноти таки розібратися зі співачкою… А можливо,  про щось зовсім інше.