Фітоляка

15.

« Боже, це ж було очевидно, як вона одразу не здогадалась. Після цього з’являлось питання. Навіщо він це зробив? Невже хвилювався? Турбувався про неї?» - подумала Тетяна.

 - Дякую. – тихо промовила, відводячи погляд, а Олег навпаки не відводив його.

Потім вони почали згадувати різні студентські історії і практичні заняття.

 - А пам’ятаєте, як майже всім не вдавалося робити штучне дихання. І манекен в нас постійно помирав. – промовив Олег, широко посміхаючись.

 - Так Юрко йому груди зламав врешті решт, так намагався. – і всі вони голосно розсміялися, згадуючи.

Тетяна дійсно, ніби повернулася в минуле і навіть відчула себе майже так само. Правду Люба казала, це дійсно надихає.

 - А ти здається акушером мріяв стати і навіть працював деякий час. Чому ж покинув все? Невже причина тільки в грошах? – звернулась Тетяна до Федора.

Він миттю став серйозним і перестав посміхатися. Через деякий час відповів.

 - Я втратив дитинку. Ледь матір встигли врятувати. Я досі собі не можу пробачити свою легковажність.

 - Що сталося? – Тетяна розуміла, що не має права питати, але цікавість перемогла всередині неї.

 - Спочатку все добре йшло. Що там пішло не так, я і досі не знаю, чесно кажучи? Я запанікував. Почав нервувати. В результаті, не вірні рішення, втрата часу. Потім весь тягар відповідальності навалився на мої плечі і я не міг більше там працювати ані хвилини. Роками долаючи стійку не впевненість в собі.

 - Я тебе розумію. – промовила Тетяна.

Що там казати, вона сама роками долала цю стійку не впевненість в собі і вирішивши змінити тему, спитала:

 - А пам’ятаєте наші практичні заняття з токсикології? Ці різні цікаві досліди….

Люба різко розсміялася.

- Як Юлька здається, додала якусь речовину переплутавши і в неї з’явилась біла пара. Вчителю довелося респіратор надягати, бо дихати було не можливо.

- Так, так нас ще тоді раніше відпустили.

 - І вчитель ще довго нагадував це їй, що вона нас всіх ледь не отруїла.

 - Пам’ятаю, Олега постійно звинувачували, що він по дівчатам ночами бігає. – сказав Федір – Але, щось я бачу не дуже вдало, в результаті.

Тетяна вичікуючи дивилась на Олега. Їй було дійсно цікаво, що він відповість.

 - Моєю улюбленою супутницею завжди була робота. Навіть вже тоді.

 - Ти ночами працював?

 - На швидкій.

 - Чому ж ніколи не казав про це?

 - Ті, кому потрібно було знати, були в курсі.

Тетяна здивувалась, вона перший раз про це чула. І тепер ставала зрозумілою його інколи дивна поведінка. Хоча раніше, вона вважала, що він дійсно бігає по дівчатам.

 - Це ж не легко вчитися і працювати?

 - Таке життя. Комусь все, а комусь нічого.

 - Що ти маєш на увазі? – спитала Тетяна, відчувши, як Федір і Люба замовкли, спостерігаючи за ними.

« Невже він натякає на те, що в  університет її влаштували батьки? А сама вона нічого не варта?»

 - Я нічого не маю на увазі. Просто хочу сказати, що в тебе були сприятливіші умови для розвитку. – відповів Олег.

« Їй здалося чи Федір з Любою полегшено зітхнули?»

Тетяна подивилась на них, але вони повільно вирушили в сторону води, залишаючи їх.

 - Чесно кажучи, я б ніколи не змогла робити те, що робиш ти. Оперувати. Це дуже відповідально і здається ти зовсім не боїшся.

Олег нічого не відповів, просто підвівся і взявши Тетяну за руку, пішов вглиб лісу. Дерева навколо і тиша супроводжували їх.

Потім Олег різко зупинившись, присів біля дерева і доторкнувся рукою до невеличкого білого гриба.

Подивився знизу вверх на Тетяну.

 - В Шостці дуже гарні ліси. Густі та самотні. Я майже все дитинство, весь свій вільний час проводив там. Це єдине, за чим я дійсно сумую. Те відчуття волі і захоплення ніколи вже не повторювалися. – Олег підвівся і повільно пішов далі, Тетяна пішла за ним.

 - Одного разу, маленьким хлопчиком я заблукав в лісі і цілу ніч провів там. Я не знаю, що мене врятувало? Доля чи диво? Вранці мене знайшов лісник, вірніше його пес. Напевно саме тоді, я перестав боятись. Страх, як емоція, дійшовши до межі, перестав в мені існувати.

 -  Можливо, це тому, що тобі нічого було втрачати?

 - Можливо. Від тоді цей лісник і його пес стали мені добрими друзями. Ми часто з ними бачились, Євген багато зробив для мене. Він часто розповідав мені про свої мрії, надії, яким ніколи не судилося справдитись. – Олег подивився в далечінь і продовжив.

 - Я тоді ще не знав, ким хочу стати. І знову смерть вирішила мою подальшу долю. Смерть лісника. Одного разу його підстрелили браконьєри і його просто не встигли довести до лікарні більшого міста. Він помер в кареті швидкої. Для мене, це була справжня болісна втрата. Тоді я напевно і вирішив стати лікарем. Завзято і наполегливо, щоб рятувати життя.



Дара Гончар

Відредаговано: 14.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись