6

Зранку Джуд побачила біля дивану мольберт з чистими аркушами та новими фарбами,на першому аркуші мольберту Сем залишив записку,усі слова були написані різними яскравими кольорами.Він повідомляв,що пішов на роботу і повернеться ввечері.Сем працював санітаром в місцевій лікарні,хвалився,що це перша сходинка в його кар'єрі,що він сам хоче досягнути цього.Розповідав,що завжди прагнув бути лікарем і рятувати людей,Джуд здалося це дуже милим.Цього ранку вона вперше відчула себе вільною,дорослою,нормальною.

Вони так жили,він ходив на роботу,а вона малювала,він хвалив її малюнки,а вона обнімала його,коли він приходив з роботи.Між ними зародились почуття,Сем трактував це як кохання,а Джуд не могла дати собі визначення цьому слову,їй просто було комфортно з ним.Засинати в його обіймах і прокидатися разом,допомагати збиратися на роботу і зустрічати його.Йому подобалось її волосся,мінливість настрою,її картини,що так і не міг зрозуміти,те,як вона зранку ходить в квартирі в його футболці і закутується в плед ввечері,читаючи книгу.Вони розуміли,що є таємниці поміж них,та ці таємниці не заважали дивних почуттям,що виникали,коли блакитні очі зустрічалися із зеленими,коли їхні руки торкалися.Напевне,обоє могли трактувати все це як щастя,доки не стало рутиною.

Погана погода і постійні дощі засмучували Джуд,вона поверталась до колишнього стану,їй знову хотілось плакати в подушку.Сем не знав,що з цим робити і тікав на роботу.Дівчина знову відчувала відразу до своїх малюнків,вона рвала їх,малювала знову і рвала,Сем приходив додому і бачив порвані малюнки по всій квартирі,а Джуд в ліжку.

-Сьогодні приїде мама,-одного ранку повідомив Сем.

-Що приготувати?-Джуд відчула приплив енергії,їй захотілось вразити цю жінку.

-Ми можемо замовити їжу.

-Я хочу приготувати,-дівчина усміхнулась,він так давно не бачив її усмішки.

Увесь недільний ранок вони готували та прибирали.Джуд просто прагнула це робити,а Сем був щасливим бачити її такою.

Матір Сема виявилась навіть дуже приємною жінкою,вона багато розповідала про дитинство сина і цікавилсь Джуд,що майстерно виверталась від конкретних відповідей.Сам Сем не прагнув вести активної розмови.

-Джуд малює до-речі,-міняючи тему раптово сказав Сем.

-Правда?Можеш показати свої картини?

-Я зараз принесу,-відповів Сем,усміхаючись до Джуд.

-Але ми їх...-розгубилась дівчина,вона намагалась позбутися їх.

-Перенесли в інше місце,-Сем приніс декілька вцілілих картин.Виявляється,він намагався їх рятувати і ховав.

-Ну це радше малюнки,я намагаюсь...

-Бачу,мені подобається,як ти передаєш почуття,дуже цікаво,-перебила жінка.Вона проводила пальцями по чистих ділянках аркуша,розуміючи,що він був пом'ятим,розуміючи,що відбувалась боротьба,що цю картину намагались порвати,-ти не проти,якщо я деякі куплю і виставлю в своїй галереї?

-Незнаю,вони мені не подобаються,насправді,-дівчина розгубилась.

-Вона не проти,-відповів за неї Сем,зловивши докірливий погляд.

-Після подорожі можете завітати на виставку,там їх і презентуємо,-жінка все ж відводила погляду від аркушів.

-Подорожі?-спитав хлопець.

-Я тому й приїхала,у мене подорож,по роботі.Хочу залишити тобі свою машину.

-Тобто це надовго?-Сем засумнівався в словах матері,він зрозумів,що вона знову взялась за старе,та не міг нічого сказати,він просто прийняв ключі.

-Чому ти такий сумний?-Ввечері Джуд підходила до хлопця з двома чашками гарячого чаю.

-Вона знову це робить,-відповів Сем,беручи з рук коханою чай.

-Хочеш розказати?-Джуд сіла біля нього,вона могла вислухати його,вона могла мовчати з ним.

-Мій батько,він пішов від нас,коли я був ще маленьким,це мій перший спогад.Потім через деякий час з'явився,ми жили знову однією сім'єю,потім знову пішов.Мама впала в депресію,потім якось оговталась,почала продавати свої картини,вона непогано піднялась,і він знову з'явився,я бачити його не хотів,а вона потайки зустрічалась.І так постійно,вона живе з ним певний час,потім він зникає,а коли закінчуються гроші повертається.Через це я й переїхав,не можу злитися на неї,але і жити поряд не можу,не можу вже бачити її щасливі очі,а потім сльози.

-Вона кохає його.

-Але він її-ні,-на цих словах їхні погляди зустрілись,поклавши початок тиші між ними.Вони просто сиділи,вона обіймала його,він думав про своє,насолоджуючись теплом тіла поряд.Тепер він немає таємниць перед нею.

Прийшла весна,тепер вихідними вони не гуляли по місту,вивчаючи його,а їздили в нові міста,відвідували виставки та концерти,вони відривались.А в будні повертались до рутини,Сем йшов на роботу,а Джуд впалала в безодню смутку та розчарування.Змальовувала листки,рвала їх,змальовувала наново.Доки повз вікно не пролетіла пташка,так близько,що Джуд,стоячи в Семовій футболці перед мольбертом у вітальні,не повернула голову з рудим кучерявим розпущеним волоссям,вона своїми блакитними очима побачила кактуси і зрозуміла,у чому була її помилка,проблема.Торкаючись пучком вказівного пальця до голки кактуса,вона не відчувала болі,у її очах потемніло,у вухах з'явився шум,вона прагнула побачити червону виступаючу краплю,прагнула розмазати її по чистому аркуші,відчувала що її кров здатна перетворити малюнок на картину.Мазки крові розповсюджувались,утворюючи те,що може їй нарешті сподобатись.Джуд була зачарована,перестала відчувати час і все навколо.

-Ти що робиш?-Сем побачив її такою,красивою,зачарованою,дивною.Він підходив до дівчини,котра не помічала його і бачив чим вона малює.Бачив,що на підлозі лежало мало порваних аркушів.

-Джуд!-крикнув він,наче в пустоту,відповіді йому не було,вона навіть не порухалась.Сем взявся за голову,почав її відтягувати за талію,забирати руку від мольберта,на що дівчина збудилась від цього стану.Джуд почала відбиватися руками і ногами,відштовхнула мольберт,він тримав її,намагався обняти та заспокоїти,а вона прагнула дальше насолоджуватись тим,як її кров розходиться та вбирається в чистий аркуш.