Глава 1

- Ненавидиш мене? - Джон з викликом випнув підборіддя, видивляючись в очах альфи ознаки підступності.

- З чого мені тебе ненавидіти, хлопче? - недбало хмикнув Девід, глянувши на отримане повідомлення. Він хотів приховати своє роздратування і у нього це вийшло, альфа давно тримав свої емоції в узді, і молоді перевертні навіть гадки не мали, що ховається за цим попелястим загадковим поглядом ватажка. Надто вже знайомий був йому цей характер, який хлопець успадкував від проклятого бети.

- Тому що я схожий на батька!

- Ти дійсно на нього схожий і гонор у тебе батьківський. Рой зруйнував мою сім'ю, відняв у мене кохану жінку, переманив до себе мого сина і позбавив мене можливості радіти життю. Його я дійсно ненавидів всією душею, кожен довбаний день, всі ці тринадцять років. Але я не можу бачити в тобі ворога, і не хочу його в тобі шукати, Джонатане, з однієї простої причини - ти і її син теж. Тієї, яку я так і не зміг відпустити.

- Не вірю, що ти її досі кохаєш! - страждаючи підозрами, не здавався Джон. - Ти ж їй так і не помстився.

- А що ти знаєш про кохання, хлопчику? Що ти можеш розповісти мені про нього в свої двадцять років? - сповнений почуття власної гідності Девід піднявся на ноги, киваючи на двері. - Вона почне нервувати, нас занадто довго немає, цілих десять хвилин. Давай залишимо це дурне і безглузде з'ясування стосунків. У нас є проблема серйозніше. Ти зі мною згоден? - і не дочекавшись його відповіді, Девід попрямував до виходу.

Джесс дійсно нервувала, цей запах був сильнішим за інші, навіть шкарпетки Уеса не перебивали хвилювання його коханої жінки, яка тут же вчепилася в нього своїм зеленим поглядом, як тільки він вийшов з кабінету. 

Те, що зараз відбувалося, навіть для нього, досвідченого альфи, здавалося нереальним! Цей будинок знову наповнений перестуком сердець, кроками, шумом голосів. Його син повернувся під дах рідного дому, а та, яка тринадцять років тому розбила й розтерла в пил осколки його серця – знову стане його дружиною. Таких історій альфа ще не чув, але ж в світі ліканів траплялося всяке. Його продовжує до неї невблаганно вабити, бо ці десять днів звичайно ж не заповнили довгу розлуку. І тепер він вже точно не збирається приховувати свої наміри та почуття. Девіду страшенно кортить до неї торкатися, і він не бачить причин стримуватися, тим більше, що він не переступає межу пристойності. Хоча Джесс, схоже, трохи ніяковіє, коли він у всіх на очах власницькі притягнув її до себе, повівши носом по її скроні та втягнувши в себе запах її волосся.

- Ти зможеш говорити, або тебе занадто зараз ковбасить? - у своїй улюбленій манері ятрить Уес. - Ми розуміємо, у вас  начебто другий медовий місяць і все таке інше, але ми тут бовтаємося в невідомості і вже перевелися на нервах.

- Ми це ти і Бастер? Бо решта, я дивлюся, досить спокійні, - продовжуючи обіймати Джесс, Девід поглянув спочатку на Сема, потім ковзнув поглядом по Кессі, Уесу та Джону. – Мені вдалося зв'язатися зі своїм чоловіком в Лондоні. Європейський союз альф розпався, перевертні перегризлись, чого і слід було очікувати. Декому не сподобалося, що Еверет знайшов носія для свого спадкоємця. З носіями зараз туго. Тому на зграю Еверета було скоєно напад. Нажаль Еверет мертвий, доля його сина Аарона невідома, схоже хлопчисько втік, а решта альф тепер самі по собі, кожен утримує свою територію.

- А що робити нам? - знизав плечима Сем, кинувши на батька короткий, похмурий і повний докору погляд. Він все ще йому не пробачив, і Девід не засуджував його за це, альфи взагалі рідко кому що пробачали, це було не в їхній природі.

- Вам з Джоном знову доведеться прийняти мене, як ватажка. Я знову одружуся на вашій матері, і вона згодна. Ми посилимо захист та зачаїмося на нашій території.

- Тобто боягузливо підіжмемо хвости, замість того щоб допомогти зграї Еверета відшукати Аарона! - схопився зі свого місця Джон, гнівно блиснувши очима.

- Я не знайомий з Еверетом, я не укладав з ним союз, і я не збираюся посилати до Європи своїх ліканів, тому що вони потрібні мені тут для захисту вашої сестри, - спокійно відповів Девід, тихенько рикнувши на останньому слові. - І заради спільної безпеки ми будемо триматися всі разом. …Побудувати тобі будиночок на дереві, Джоне? – не втримався Девід, підчепивши сина Роя.

- Тоді я сам піду на пошуки Аарона! Ти мені не указ!

- Ні, Джоне. Нікуди ти не підеш, - сіпнулася в сторону сина Джесс. - Ти потрібен тут, твоє місце біля Сема та Кессі. Ми зробимо так, як сказав Девід.

- Ага, тобто тепер ми беззастережно підкоряємося Девіду, тому що наша мама знову закохана в свого колишнього чоловіка! - вилетівши за двері, Джон навмисне грюкнув ними якомога сильніше.

- Він просто ревнує, - подав голос Уес.

- Деякі речі не змінюються. Що в сім років, що в двадцять, Джонатан все одно незадоволений нашими відносинами, - куточки губ Девіда піднялися з легким смутком, коли він заглянув в повні тривоги зелені очі. - Хтось ще проти?

Сем і Кессі дружно похитали головою, а Уес, як зазвичай, залишався неупередженим.

- Коли це я був проти тебе, - хмикнув він. - Піду знайду цього бунтаря і трохи з ним побалакаю. Здається, я маю до цього хлопця ексклюзивний підхід.

- А я хочу переговорити з Семом віч-на-віч, - Девід владно розгорнув свої широкі плечі, пронизавши сина проникливим поглядом і молодий альфа з гідністю витримав цей погляд. Хоч би як він не був ображений, він все ж таки був сином свого батька.

- Тоді я покажу Кессі її кімнату і допоможу їй розкласти речі, - Джесс підбадьорливо посміхнулася Сему, який так красномовно грав жовнами і насупленому Девіду. Напруга в повітрі все ще вирувала, почуття збивали з пантелику і Джесс вже не знала на яку хрому козу сідати аби їм всім догодити. - А пізніше я поїду додому за іншими речами.

- Ні!!! - категорично гаркнув Девід. Дещо дійсно залишалося незмінним. - Твій дім тепер тут. Поки мої лікани не прочесали територію, я не впевнений, що залишати маєток безпечно. Зв'яжися з ким-небудь зі зграї Адама, нехай вони підвезуть ваші речі до кордону. Не сердься, Джесс. Пробач, але я трохи розучився проявляти чуйність, зараз моя основна турбота зберегти ваші життя. Сподіваюся, ти ж це розумієш? - попелясті очі альфи чіпко хапалися за кожну емоцію, які зараз ковзали по її обличчю, виглядаючи там підтримку і найголовніше ніжність, яку він сьогодні побачив в її очах.