Глава 7

- Ви не маєте права тримати нас за ґратами, наче якихось злочинців! - кинувшись до сталевих прутів, обурено закричала дівчина, як тільки до підвалу спустилися Уес, Девід, Сем та Джон.

- Деяких людей корисно потримати в клітках, щоб вони відчули себе на місці нещасних тварин, які довічно ув'язнені в зоопарках, - недбало кинув Джон, підходячи до ґрат.

- Гм, не знав, братику, що ти у нас борешся за права тварин, - подав голос Сем. - Терезо, ми зараз відчинемо двері, увійдемо всередину і дуже сподіваюся спокійно поговоримо. Мене звуть Семюел, це мій брат Джон і два спостерігача, які не втручатимуться в хід розслідування, - молодий альфа кивнув у бік батька та Уеса, тим самим ще раз підкреслюючи, що вони впораються і самі.

- Яке ще розслідування?! Ми нічого не зробили! Чому я не можу розбудити маму?! Хто ви такі, чорт забирай?!

- Раджу зробити тон простіше, - Джон потягнувся до масивного замка на дверях камери. - А то ще, чого доброго, почнеш вимагати адвоката. Сідай та вмикай мізки, і може бути навіть пошукай зарите почуття самозбереження. Як ти розумієш, тут ми господарі становища.

- Джоне, а можна не так грубо? - взявши стілець, Сем присів навпроти дівчини, яка примостилася на краєчку ліжка, поруч зі сплячою матір'ю.

- Супер, будемо грати в поганого і доброго копа, прямо як в дитинстві. Але ми не будемо грати в толерантність, Семе, коли питання стосується безпеки нашої родини! - пирхнув Джон з гуркотом затягуючи другий стілець, спеціально дряпаючи бетон металевою ніжкою, діючи всім на нерви.

- Вона всього лише налякана дівчина, - тихо зауважив йому Сем.

- Так, тільки ось через таких тріпотливих крихіток потім гинуть зграї. Я не збираюся робити їй знижку на стать чи вік, жаліти її та бути з нею чуйним. Вибачте, благородством не заражений!

- За що ти мене так ненавидиш? - зіщулившись, видавила Тереза, меча перелякані погляди з одного хлопця на іншого.

- Мила, я не відчуваю до тебе ніяких почуттів, ані ненависті, ані симпатії. Мені взагалі сподобатися дуже складно, практично неможливо, - Джон покосився в бік Девіда, який при цьому дуже виразно фиркнув. - Я дбаю про свою сім'ю, і ти поки що становиш для нас загрозу.

- Я?

- Так, ти й твоя буйна мати. Вона прокинеться, коли я їй це дозволю. А поки що ти будеш відповідати на питання Сема, а я буду спостерігати брешеш ти чи ні. Само собою краще говорити правду, якщо ти розраховуєш вибратися з цього підвалу.

- Терезо, можливо, зараз мої слова прозвучать абсурдно, але тут ти в цілковитій безпеці, - м'яко посміхнувся Сем, розглядаючи дівчину і відзначаючи про себе кожну дрібницю. Лікани чули, як калатає її серце, відчували запах страху, розуміючи, що, якби їй було відомо про перевертнів - її страх був би куди сильніше і до нього обов'язково була б домішана ще й ненависть. - Скажи, як звати твою маму?

- Рона. …Я нічого не розумію…

- З часом зрозумієш, ми все пояснимо, а твоя мама підтвердить. Вона носила браслети. Звідки вони у неї?

- Мама любить всілякі такі дрібнички, прикраси зі шкіри, амулети. Вони у неї давно, вже не пам'ятаю скільки років і звідки. Здається, в одному з маленьких містечок у Вірджинії, мама зустріла наділену даром жінку, яка плете обереги. Мама вірить у всю цю нісенітницю. Мене теж змушувала носити, але днями мій браслет перетерся, а я так і не встигла його відремонтувати. Причому тут це?

- Скільки тобі було років, коли ви ... почали тікати від кредиторів?

- Приблизно років п'ять. А потім нам сподобався такий спосіб життя.

- Бродяжництво? - знову вліз Джон, красномовно фиркаючи. - Я, звичайно, перепрошую за свою нескромну цікавість, а де ви брали гроші на шмотки, жратву та паливо?

- Мама отримувала соціальну допомогу, - не дуже впевнено видавила Тереза, шукаючи поглядом захисту у Сема. Цей хлопець лякав її менше за інших.

- Соціальну? З державної казни? Та ладно! - засміявся Джон. - Оце марення! А ти що до двадцяти років так і не додумалась, що це брехня? …Я її перевірив, - бета кинув погляд спочатку на брата, потім на Девіда. - Ніхто чужий в її розум не втручався, і судячи по всьому, вона ні хрена не знає про ліканів. Видно, матуся не наважувалася розповісти донечці страшну казочку. Я розбуджу цю дамочку, вона явно знає більше.

І в наступну секунду Рона здригнулася, шумно зітхнула і схопилася, забившись у куток.

- Привіт, Роно, - посміхнувся Джон, блиснувши вже нелюдськими очима. - Ти ж знаєш, хто ми такі, правда? - і для наочності, клацнувши пальцями, Джон продемонстрував кігті звіра, через що Тереза, перелякано скрикнувши, кинулася до матері.

- Я знаю, хто ви. Монстри в людських шкурах! - з ненавистю виплюнула Рона кожне слово.

- Трохи грубо. Похмілля мучить мабуть? Скажи, як буде правильніше, якщо ти розкажеш своїй дівчинці правду, або якщо це зробимо ми з демонстрацією перетворення? Вона у тебе начебто сильна, витримає. Мені почати роздягатися або залишити вас самих? – нахабно посміхнувшись, бета, для додаткового ефекту, випустив вовчі ікла.

- Ох, Джоне, який же ти позер, - похитав головою Сем, піднімаючись на ноги. - Твої таланти не дають мені спокою. Роно, настійно раджу розповісти доньці всю правду. Ми заглянемо до вас завтра вранці, щоб поставити останні питання. Хто забезпечував вас коштами? Хто допомагав вам ховатися? І де живе відьма? Від ваших відповідей буде залежати ваше майбутнє. 

- Ви ж нас все одно не відпустите.

- Не відпустимо, але можемо змінити своє ставлення.

Лікани і не збиралися йти далеко, принаймні Сем та Джон, збираючись підслухати розмову матері та дочки. Було важливо, що скаже Рона без втручання бети у її свідомість.

- Ти б їм ще доброї ночі побажав! Ти занадто м'який, Семе! Прямо пухнастий аж нудить! - вибухнув Джон на вулиці.

- А ти, я дивлюся, на повний місяць занадто гостро реагуєш. Щоб згладити твою зарозумілість, доведеться відправити до них маму.