Ген альфи

Глава 5

Вона і так мало що розуміла, але після таких слів Джессіку стали мучити якісь невиразні припущення. Тривога забилася сильніше, наче мало статися щось фатальне, щось, що захоче перешкодити її стосункам із Ніком. Сидячи разом з ним на задньому сидінні, вона вперто притулилася до нього, поклавши голову йому на плече. Хлопці мовчали. Рой зосереджено вів машину. Нік задумливо дивився у вікно. Джесс вслухалася в його дихання, не порушуючи повислу тишу. Це було недобрим знаком, можна було навіть не гадати.

Вона розчаровано зітхнула, коли машина різко загальмувала біля будинку Донаванів. Брати рішуче попрямували до дверей. І Рой голосно постукав. Чути було, як відлуння цього гуркоту розлетілися по всьому будинку. Сутінки вже опустилися на містечко і щільно завішані темні штори були тому підтвердженням. Люди знову забилися в будинках, ховаючись від ночі в темряві своїх осель. За дверима почулися кроки.

- Містере Донаван, це я, Джесс. Вибачте, я трохи затрималася. Мені дуже шкода, що я вас розбудила, - промовила вибачаючись Джессіка, хоча абсолютно ніякого каяття не відчувала.

Важкі засуви з шумом відсунулися і двері прочинилися.

- Так, Майкле, вона трохи затрималася, - іронічно озвався Рой. - Але ми були гарними хлопчиками і привели красуню цілою та неушкодженою.

Тепер двері відчинилися різко. В отворі виступили дві фігури, які тримали рушниці напоготові.

- Три кроки назад без різких рухів! Відійдіть від неї, тварюки! Клянуся, Рою, ти, врешті-решт, отримаєш кулю в лоб! - гнівно прогарчав Стів. – Джесс, йди сюди! Швидко зайди в будинок!

Джесс буквально сторопіла від цієї озлобленості з боку Донаванів.

- Ні, я не рушу з місця, поки ви не поясните мені, що відбувається! Чому ви їх ображаєте і тримаєте на мушці?! Мене це вже дістало! - викрикнула вона. - Ну ж бо, Стівене, якого біса ти захлинаєшся жовчу?!

- Це не жовч, а страх. Жовчу він би захлинався якби йому розпороли жовчний міхур, - ніби навмисне з викликом промовив Рой. - Це тобі урок анатомії, красуня. Краще зайди до будинку, Джесс, поки Стіві не обмочив штанці.

- Нізащо! Трясця вашій матері, скаже мені хтось чи ні?! Досить мене мучити! - Джесс почала здригатися дрібним тремтінням, але не від холоду. Від обурення і образи за Ніка, який спокійно стояв поруч, байдуже дивлячись на людей, які тримають в руках зброю.

- Стіве, ми зараз трохи відійдемо, але я буду поруч. Ти знаєш. Скажи їй все, досить тягти кота за яйця, - незворушно сказав раптом Нік, повільно роблячи кроки назад. Рой наслідував його приклад. А Стів, який метнувся до неї, грубо схопив Джесс, з силою штовхнувши її всередину, і двері з гуркотом зачинилися.

- Прибери від мене руки! - Джесс зі злістю вирвалася. - Не смій більше торкатися до мене, божевільний! Ви тут всі хворі на голову! - її голос тремтів, як і руки, які розмахували у відчайдушній жестикуляції. - Якщо ви зараз же мені не назвете причину - ноги моєї більше в цьому будинку не буде!

- І куди ж ти підеш, чи не до своїх нових друзів ліканів? Хочеш правду? Отримай, - визвірився Стів, схопивши її за плечі і гарненько струснувши. - Ці хлопці за дверима - вони не люди, Джесс. Це лікани. Перевертні. Їхня сім'я вже довгі роки живе недалеко від Форт Гросса. Всі ці запобіжні заходи - це щоб захиститися від них та їм подібних!

- Лікани? А чому не тролі? А ви часом не вампіри? - нервово зойкнула Джесс, вирвавшись. - Більш тупого розіграшу придумати ви не могли? Це найбільш ідіотське пояснення, яке я коли небудь чула. Відвали від дверей, Стіве. Дайте мені вийти!

- Нікуди ти не підеш! - підвищивши голос, вигукнув Майкл. - Це правда, ніхто тебе не розігрує. Ми хотіли тебе підготувати до цього, але ти як на зло зв'язалася саме з ними. Це монстри, Джесс, які вночі розірвуть тебе навпіл навіть не замислюючись!

- Припиніть! Перестаньте верзти ці нісенітниці! Господи, я більше не можу залишатися в цій божевільні! - застогнала Джесс, задихаючись від обурення.

- Тоді дивись! - різким рухом Стів відсунув штору і клацнув вмикачем. На вулиці у дворі яскраво загорілася лампа. Всі завмерли. Джесс дивилася секунду, п'ять. Вона вже зібралася вибухнути черговою фразою, як на галявину раптом вискочило ... щось. Величезна гора м'язів у формі звіра, з вовчою головою та хижою пащею. Але на обличчі дівчини не здригнувся жоден мускул. Вона лише знизала плечима:

- Хороший костюмчик. На Хелловін мабуть запаслися? Ви змовилися з ними, так? Я зрозуміла - ви всі прибиті любителі фольклору!  Все, закінчуйте з цим! - і вона вдарила по вимикачу. На мить всіх засліпила темрява, але цього вистачило, щоб Джесс швидко відсунувши засув, вискочила на вулицю.

Там було тихо. Тільки сніг рипів під ногами, а з рота йшла пара.

- Ніку! - голосно покликала його дівчина. - Виходь, я знаю ти поруч.

За деревами щось тріснуло, і вона побігла туди, розсуваючи хвойні гілки. Нік стояв опустивши руки, з абсолютно приреченим виглядом:

- Ні, йди звідси. Вони не збрехали тобі, - прошепотів він.

- Ага, звичайно! - розлючено вигукнула Джесс. - Спочатку ти розповідав мені в підземеллі казочку про ліканів, а тепер Донавани підігруючи тобі, заявляють, що лікан це ти! Закінчуй маскарад, Ніку, це вже не смішно.

- Я можу його не втримати, - задихаючись, видавив Нік, змінюючись в обличчі. - І це не маскарад. Забирайся! - останні звуки перейшли в дикий рик. І на очах у враженої дівчини ... хлопець з таким чуттєвим поглядом змінився, перетворившись на моторошне чудовисько. В один стрибок він загородив собою Джесс, відкинувши від себе другого такого самого монстра, який кинувся з нізвідки.

Картинка розпливалася, Джесс похитнулася, переставши чути звуки та відчувати холод.

Шумно втягнувши повітря, немов виринаючи з води, Джесс сіла в ліжку бліда, ніби утоплениця з посинілими губами.

- Який жахливий сон, слава богу. Треба ж такому привидітися, - обвівши очима кімнату, полегшено пробелькотіла вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше