Ген гурмана

У лабораторії панувала суцільна тиша, та водночас віяло таємничістю. На стінах кабелі, невідомі апарати, екрани, скрізь щось пікало та миготіло. Джон Мауд, високий чоловік в окулярах та з легкою сивиною в волоссі, сидів за великим столом і щось уважно читав з монітора. Почувши кроки, він різко обернувся, наче перелякавшись, але коли побачив Петра, одразу заспокоївся, встав і простягнув йому руку.

— А, Петре, нарешті ви прийшли! Доброго вечора. Я вже зачекався.

— Доброго вечора, професоре. Вибачте, трохи затримався в університеті.

— То пусте. Насправді я радий, що ви зацікавилися моєю пропозицією. Я вже рік викладаю нейробіологію в Україні, але жоден аспірант до вас не виявив бажання попрацювати зі мною над унікальним проєктом. Усі зайняті, багато справ, самі розумієте.

— Професоре, вивчати мозок — моя мрія з дитинства. Хоч як батьки не вмовляли мене піти вчитися на юриста, економіста чи бодай менеджера, бо "хоч роботу можна якусь знайти, а вчені всі бідні", я пішов за покликанням. А працювати з вами — велика честь для мене. Я прочитав усі ваші книги та статті…

Джон жестом перервав аспіранта.

— Облиште, правду кажучи, я не люблю пусті розмови. Пропоную перейти одразу до справи. Але одразу хочу повідомити вам про всі умови. Якщо хочете зі мною працювати, ви повинні мені дещо пообіцяти. Навіть більше — дати присягу, якщо можна так сказати.

— А підписувати щось треба? — Петро зрозумів, що проєкт важливий і, цілком імовірно, секретний.

— Ні. Лише ваше чесно слово. Моя робота, так би мовити, неофіційна. Займаюся цим проєктом у вільний час. Тож дайте слово, що нікому й ніде не повідомите, чим ми будемо займатися.

— Я обіцяю.

— Чудово. Якщо раптом будуть щось питати, то ви допомагаєте мені шукати матеріали для моєї нової книги про новітні методи лікування травм мозку, а також списуєтеся з рецензентами. Зрозуміло?

— Так. Я обіцяю тримати таємницю.

— Чудово! Тож давайте одразу до справи. Що ви знаєте про Майкла Северсона?

— Це ж один з найвидатніших нейробіологів сучасності! Найбільше його досягнення — розробка методів лікування дітей з розумовою відсталістю та аутизмом шляхом електромагнітного стимулювання кількох ділянок мозку. Завдяки цьому вони змогли повноцінно жити в суспільстві, навчатися та працювати. Северсона висунули на Нобелівку з медицини, але, на жаль, він передчасно помер.

— Так. Але в нього були й інші дослідження. І мені пощастило працювати з Северсоном два роки ще в Штатах. Так от: ви щось чули про "ген гурмана"?

— Ні. Але я не дуже цікавлюся генетикою.

— Ця тема прямо пов'язана з нейробіологією. Тож слухайте. Коли я працював з Северсоном, він займався масштабним дослідженням людського мозку. Було відібрано понад три тисячі осіб з різних країн, і ми детально вивчали їх мозок, усі його ділянки, активність нейронів і таке інше. Потім результати порівнювали, аналізували. Також Северсон мріяв дослідити усі ділянки мозку, функції яких досі залишалися загадкою. Так би мовити, закрити всі білі плями нейробіології. Так от, приблизно три роки тому він звернув увагу нову цікаву ділянку мозку, розташовану в правій півкулі. І що дивно, її активність дуже відрізнялася у всіх піддослідних. Лише приблизно в одного відсотка людей ця ділянка подавала активні сигнали, тоді як в решти сигнали були дуже слабкі або взагалі відсутні. Северсон вирішив детальніше вивчити цю загадку. Він дослідив біографії людей, які мали високу активність ділянки, щоб знайти у них щось спільне. То були люди з різних країн, різного віку, походження, професій, але об'єднувало їх те, що всі вони виросли в селах або невеличких містечках і що цікаво — надавали перевагу домашній їжі. Северсона зацікавила ця закономірність, і він ще виявив, що у тих людей, які жили в Україні чи мали українське походження, активність "ділянки ікс" була найвищою.

— Цікаво. То що, в українців є певний ген?

— Не зовсім так. Северсон запросив до співпраці команду генетиків, і вони виявили, що люди з високою активністю цієї ділянки мали спільний ген, функції якого раніше були невідомі. Вони були приблизно в однакових пропорціях у різних країнах, але ось що цікаво: в українців активність ділянки майже завжди була вищою в порівнянні з людьми з інших країн, яки теж мали даний ген. Тож виходило, що саме українське походження якось стимулює розвиток "ділянки ікс" та її активність. І ті, що дотримувалися традицій у побуті та їжі, показували найвищу активність. Северсон не зупинився й запросив психологів, хіміків та інших спеціалістів, щоб виявили, що ж саме сприяє розвитку цієї недослідженої ділянки мозку в українців. І знаєте, що?

— Уявлення не маю. Особливе повітря? Наслідки Чорнобилю? — Петро посміхнувся.

— А от і ні. Ви неуважно слухали. Що було спільного в людей з високою активністю "ділянки ікс"?

— Ем. Традиції та їжа?

— Еврика! Саме їжа! Психологи опитали піддослідних і виявили, що майже всі вони в дитинстві та юності, а деякі й у зрілому віці, харчувалися переважно домашньою їжею, включаючи традиційні українські страви: борщ, каші, вареники…

— Та справа в певних продуктах?

— Так. Хіміки дослідили вплив різних речовин, що містяться в продуктах традиційної української кухні, на розвиток нерозгаданої ділянки мозку. Так от, якщо навіть є ген, який стимулює розвиток ділянки, він буде неповним без певних речовий, які повинні регулярно потрапляти в організм з їжею. Без цих речовин розвиток ділянки припиняється ще в дитинстві, й сигнали вона подає слабкі.

— Українці їдять щось, що розвиває цю ділянку?

— Так! Хіміки виявили, що існує речовина, що міститься переважно в екзотичних плодах, часто отруйних, деяких трав'янистих рослинах з Європи, а ще в гречці та буряку. Гречку українці люблять, а в західних країнах її вважають переважно кормовою культурою й дуже рідко споживають. Буряк — головний компонент українського борщу, а в нас на заході його теж майже не їдять.