Глава 1.

Давайте познайомимося з одним із жителів містечка Вальденфорісту  – поважним начальником пожежної служби – єнотом Ноттеном. Керівник завжди зранку притримувався усталеної традиції – ретельно дезінфікував, мив, прополіскував, витирав і сушив лапи. Єнот зморщив мордочку, але протер передні кінцівки хлоркою, побризкав дихлофосом і засобом від молі, закінчивши процедуру промивання спеціальним пахучим милом із ароматом жасмину. Прослідкувавши за його діями, можна дійти висновку, що звірок надзвичайно поспішає, тому спрощує кілька етапів миття.

Зазвичай єнот відкривав велику дубову шафу й використовував усі баночки з гелями і засобами дезінфекції. Суворий начальник, як на диво, сьогодні проспав, тому так поспішав. Він тихо відчинив двері кабінету, навшпиньки пробрався коридором. Ноттен єхидно посміхнувся, дістав з кишені телефон і зайшов у програму секундоміра. Біля виходу приготувався. Порахувавши до трьох натиснув одночасно дзвінок і кнопку на телефоні. Пронизливе виття сигналізації пронеслося по всьому відділку. Задоволений єнот поважно пішов на плац.

— Так – так, – задумливо промовив командор. По своїй давній звичці єнот торкнувся ручкою нижньої губи, задумливо дивлячись у блокнот, – Чому ви так запізнюєтеся? – скоса зиркнув на годинник, – Я підняв вас по тривозі в п’ять годин, у п’ять! А зараз скільки?

— П’ять годин шістнадцять хвилин двадцять сім секунд, – відрапортував Оль’єн.

— Ти молодець, Оллі,– усміхнувся командор, – Ти прибіг вчасно.

Кролику сподобалась похвала єнота, він завжди хотів догодити керівництву, щоб не хвилювати доброго, хоча і зовні суворого начальника.

— Микито, а ти де блукав? Чому через скільки часу приходиш? – заволав старенький єнот, насупивши сивуваті брови,– Котра година?

— П’ять годин вісімнадцять хвилин п’ятдесят три секунди, – відрапортував замість рудого хитруна кролик.

Оллі аж підстрибував на дюйм угору. Худющий, середнього зросту пожежник з великими вухами притягував увагу жовтогарячим картузиком. Яскраві карі очі сяяли як дві зірки. Він нещодавно закінчив інститут, тому був сповнений захвату від омріяної професії. Для кролика п’ятдесятилітній єнот перетворився на другого тата, став прикладом для наслідування.

— Доброго ранку, пане командоре, – ввічливо озвався лис Микита, – Особисто я ретельно мив лапи перед виходом, – з серйозним виразом мордочки заявив пожежник. У строю почулися смішки, адже всі знали про звичку керівника.

— Тихо, припиніть! Негайно повернись у стрій! – заявив єнот. Потім він роззирнувся по сторонах, поки не вгледів ще одного підлеглого, який не поспішав бігти на плац, як і зазвичай.

— Ерні, нещастя, давай уже швидше. Ти запізнився на чотири хвилини.

Черепах Ерні був завжди миролюбним. Він раніше жив біля моря Різнокольорового Піску. Усі в його родині ставали склярами. Із різнобарвних піщинок виготовляли мозаїку, прекрасні статуетки, посуд, вази… А от молодому Ерні хотілося стати не просто героєм, а рятувати тварин, допомагати. Усі знають, що черепахи повільні, але молодик почав наполегливо тренуватися. Він зранку та ввечері бігав по дві години. За допомогою довгих складних тренувань навчився швидко пересуватися, хоча іноді не вкладався в нормативи. Надзусиллями Ерні вдалося вступити до омріяного університету та закінчити його, що стало найбільшим щастям для черепаха.

Несподівано почувся тоненький голос бурундучка Миколки:

— Пане командире, дозвольте запитати. Якщо ми так рано встали, то може пора поснідати?

— Аякже. Якби ви більше думали про роботу, а не тільки про їжу, – махнув лапою єнот, – Розійтись! Їдальня до ваших послуг.

— Пане Ноттен, зачекайте. Після сніданку знову шикування і підготовка? – подав голос вовк Челлі.

— Звісно, без підготовки день пройде намарно. Запам’ятайте, від вашої швидкості і професійності залежить життя і спокій жителів містечка.