Глава 4.

Про спокійне життя в школі залишається тільки мріяти, якщо в класі навчається кілька запеклих вигадників, які направляють енергію не на вивчення уроків, а на «героїчні» вчинки.

— Добре, що сьогодні свято і уроки закінчаться о дванадцятій годині, – Вова запхав глибше до кишені коробку з бенгальськими вогнями.

— Ще п’ять хвилин до дзвінка, – завовтузився на стільці ховрашок.

— Вибачте, будь-ласка, – жалібно заскиглив Мир, піднімаючи лапу.

— Тобі погано? – запитала вчителька.

— Дуже. Не знаю, що зі мною, – вовчик похитнувся, намагаючись утримати рівновагу. Подібним прийомом він впливав вдома на маму, коли не бажав іти на контрольну роботу в школу.

— Швиденько відправляйся в медпункт. Сам зможеш дійти, чи знадобиться допомога? – міс Мура нещодавно прийшла викладати після інституту, тому ще не могла визначити, коли учні імітують захворювання.

— Хай мене проведуть друзі, – жалібно продовжував скавуліти вовчик, підморгуючи змовникам.

Товариші згідно закивали. Троє витівників вийшли з класу, швидко дременувши в сторону спортзалу.

***

Смартфон Їнака Їжакевича завібрував від дзвінка.

— Школа Вальденфоріста. Директор слухає.

— Доброго дня, Їнаку. Тебе турбує начальник пожежної частини єнот Ноттен.

— Привіт, старий друже. Щось сталося?

— Я хочу запропонувати провести додаткове навчання з техніки безпеки. Думаю, учення ніколи не будуть зайвими.

— Добре, домовимося на завтра. Чекаємо тебе з колегами у четвер.