Глава 13.

Кролик Оллі оббігав усю школу і не знайшов жодного палаючого предмета. Він був щасливий. Перший виїзд закінчився успішно. Рятувальник дременув на вулицю.

— Пожежу вдалося загасити! – емоції бурлили в душі Оль’єна.

— Ми всі молодці, – весело констатував Ноттен. Він обіймав Тішу, яка час від часу схлипувала.

— З вашими учнями буде все добре. Один із них вже очуняв, але Яна не дозволяє йому вставати, – підійшов до компанії лікар.

— Стоп, а де Челлі та Ерні? – запитав лис.

— А й справді, – відповів начальник.

У цей момент у дверях з’явилися названі пожежники.

— А де мої дівчата: Паванія і Чижичка? – суворо запитала Маркіза Мура.

— Забарикадувалися  і не хочуть виходити та відкривати двері. У Челлі є план по заманюванню чи виманюванню, - черепах невпевнено подивився на вовка.

***

— Якось душнувато, – обмахувалась модним журналом Пава.

— Можемо відчинити вікно, – запропонувала Чижичка.

Подруги підійшли до вікна і відчинили його навстіж. Легенький вітерець увірвався у приміщення.

— Ху! – полегшено зітхнула Паванія.

Пожежники помітили, що відкрилось вікно з кімнати відпочинку.

— Гаразд, уже краще. Легше вдасться втілити план у реальність, – із захопленням сказав Челлі.

— Думаєш, у Кена все вийде? – поцікавився Оллі.

— Я впевнений, що все буде добре. Я багато разів подібне проробляв у Австралії, - відповів Герру.

Кен розбігся і стрибнув. Пружини на кросівках допомагали вище стрибати, але кенгуру хвилювався не за те, що він не дострибне, а за те, що промахнеться. Пожежник бачив, що через хвилину втелющиться у віконну раму. Тому пригнувся, зачепився за підвіконня і перемахнув всередину кімнати.

— Ой, хто ви? – зойкнула Чижичка.

— Вас треба «врятувати». Ви не повірите, але пожежа вдало ліквідована.

— Не повіримо. Ми б хотіли, що б нас урятували, – задумливо прошепотіла Пава.

— Ми будемо стрибати у вікно? Це так романтично. Як у моїх улюблених мелодрамах, – закотила в захваті очі Чижичка.

— Так. Пожежники вже розтягнули надійний тент внизу, під вікном. На подвір’ї чекає «швидка допомога», якщо буде потрібно, – Кен допоміг подружкам залізти на підвіконня.

— Секундочку, – попрохала Паванія.

— Що? – в очі вдарив спалах світла.

Рятувальник з двома дівчатами під пахвами стрибнув униз, та в польоті знову був засліплений черговим спалахом камери телефону. Інстаграм поповнився новими кадрами, які пізніше були підписані: «Хоробрий пожежник і прекрасні ми» та «Ми летимо чи падаємо?».

Приземлення було м’яке – на натягнутий тент. Ще декілька разів вони підстрибнули по інерції та залишилися лежати.

— Злізайте вже, – полегшено розсміявся лис, – ви ж важкі і нелегко вас тримати.

— Нарешті все закінчилося, чи ні? – охнула вчителька.

— Буде видно, – відповів Ноттен, – Адже треба все розповісти поліції і дізнатися про причини пожежі.

До компанії знову підійшов лікар.

— Ваші учні хочуть щось повідомити, так що ходімо, – промовив Пентін.