Глава 17.

Пожежники знову зібралися разом у їдальні. Диспетчерка Лінда заварила ароматного чаю з полуничним листям. Миколка приніс шоколадне печиво. Почалося веселе чаювання.

— Я тепер розумію, чому ви нас так ганяли і тренували, – з повним ротом прошамкотів кролик, звертаючись до єнота.

— Раніше, при попередньому начальнику, все було інакше, – почав розповідь Ноттен, – наш керівник сподівався, що раз уже п’ять років не було пожеж у Вальденфорісті, то їх і не буде в подальшому. Того разу несподівано спалахнув нічний клуб. Проблеми з проводкою. Пожежу загасили, але начальник отримав травму. Його звільнили за таку необачність, проте у багатьох залишилися шрами на тілі на згадку, – сумно всміхнувся Ноттен.

— А у вас? – запитав Миколка.

— У мене також, – єнот розстебнув ремінець годинника і продемонстрував старий шрам, – Хоча я тоді врятував маму Тіші, – уже веселіше закінчив начальник.

У їдальні запанувала тиша.

— Не будемо засмучуватися. Усе вже закінчилося, – проторохтіла білка Лінда.

— Так, який сенс згадувати минуле, якщо перед нами прекрасне теперішнє і майбутнє? – продовжив Ноттен.

— Мені здається, що відбудеться ще багато цікавого, – замріяно відповів лис.

— Поговоримо, коли відбудуться ці події, – констатувала диспетчерка і схрумкала ще одне печиво, – Ви чули, що вийшов новий сезон мого улюбленого серіалу?

— Наше життя і професія – це справжній серіал, – закивав єнот, а з ним погодилися присутні.

Подальший вечір пройшов за веселими розмовами. Всі відчували фльор цікавих і незабутніх пригод.