Глава 2

Джуліана, тримаючи на руках Джесі, увірвалася до кабінету батька. Високий чоловік з сивиною на скронях міцно притиснув її до грудей.

- Люба, де ти сьогодні була? Мама весь час питала про тебе! – кинув він, погладивши Джесі, яка завовтузилася і захвилювалася на руках доньки.

- Тату, що тобі відомо про Діна Хейліса? – подивившись прямо у вічі, запитала дівчина, і відпустила свою улюбленицю на підлогу.

- Це хто такий?

Дівчина знизала плечима, помітивши, що Джесі обнюхає шкіряний диван. Раптом вона чхнула. Невже захворіла? Тільки цього бракувало.

- Так хто говориш цей Дін, як його там?

- Дін Хейліс - незалежний журналіст! – прошепотіла вона. - У тебе ж сорок вісім друкованих видань по всьому світі…. Хіба в них жодного разу не з’являлося ім’я цього чоловіка?

- Люба, гадаєш я знаю всіх своїх журналістів в обличчя?

- Ну, ти міг би дізнатися, тату? – вона підняла на нього погляд, сповнений благання, проти якого батько ніколи не міг встояти.

- Навіщо він тобі? Якийсь незалежний журналіст? Чим мою красунечку міг зацікавити такий чоловік?

Джул зітхнула.

- Це для однієї моєї подруги! Їй сподобався цей Хейліс!

- Хто вона? Я її знаю?

- Тату, та ти що з глузду з’їхав? – не витримала дівчина. – Ти тепер будеш допитуватися про любовні стосунки всіх моїх подруг?

- Люба, ти ж знаєш, що ти заручена, а отже, я не буду схвалювати ніяких інтрижок на стороні!

- Тату, хіба так важко зробити для мене цю послугу? Для тебе ж це нічого не коштує! Просто взяти телефон і дати розпорядження Адаму! Але якщо ти не хочеш цього, тоді…. інша справа!

Вона піднялася.

- Не кип’ятись, Джуліано! Звичайно, Адам уже завтра знайде про цього Хендріка скільки подробиць, що тобі і не снилося!

- Хейліса!

- Та яка різниця, як його звуть!

- Тату, мені потрібна інформація про Діна Хейліса, а не про якогось там незнайомця Хендріка!

- Гараз-гаразд! Буде тобі інформація про цього Діна Хейліса! Лише б моя красуня усміхалася!

Дівчина взвизнула і кинулася до батька.

- Дякую, таточку! Ти знаєш, що ти найкращий?

- Тільки мамі нічого не кажи! Вона й так дорікає мені, що я дуже часто виконую всі твої забаганки! А чиї ж забаганки я маю виконувати? Ти ж моя єдина спадкоємиця!

- Дякую, таточку! Я тебе дуже люблю! – прошепотіла Джул і поцілувала батька в щоку. – І до речі, я йду до Мії на вечірку!

- Ви з Кейдом йдете туди? – запитав батько окинувши поглядом Джесі, яка забралася в шкіряне крісло і скрутилася калачиком, блимаючи на них своїми величезними оченятами.

- Тату, Кейд Джонсон сьогодні відпочиває з друзями в казино!

- Що це за стосунки зараз у молоді? Він в казино, а ти на вечірці у подруг…

- Тату, для журналістів ми з’явимося разом на днях! Не переймайся через це!

- Я хочу, щоб ти пам’ятала! Для мене ця угода між нашими сім’ями дуже важлива, доню!

- Я пам’ятаю, тату! І виконаю свою обіцянку!

- Гаразд, йди відпочивай!

Вона підхопила Джесі і попрямувала до дверей.

Вечірка в одному з нічних клубів, чомусь не вразила дівчину. Вона взяла один з келихів шампанського і спокійно спостерігала за танцюючими подругами, відшиваючи нав’язливих кавалерів.

Нарешті, Мія примостилася поряд і поглянула на подругу.

-У тебе все гаразд?

- Так…

- Ви з Кейдом посварилися?

- У нас з Кейдом все добре!

- Ти сьогодні сама не своя!

- Просто один придурок сьогодні витріпав мені всі нерви…

- Який придурок?

І Джуліана розповіла подрузі про Діна Хейліса.

- Ти серьезно? Ти звертаєш увагу на слова якогось там незграби? Ти збожеволіла, Джул?

- Мене ніколи в житті не ображали такими словами…

- Та йде він до біса, цей напищений виродок!

Джул усміхнулася.

- Звичайно, ти права!

- А тепер давай на танцпол! – подруга схопила її за руку і потягнула до гурту.

Джуліана розслабилася, віддавшись в обійми музики. Вона чудово провела час, поки їй не зателефонував Ітан, друг Кейда.

- Так, Ітане! Що сталося?

- Джул, приїжджай! Він програв вже півмільйона…

- Ти знущаєшся, Ітане? Ти ж обіцяв, що забереш його звідти, як тільки він піде в рознос…

- Ну, обіцяв! Ти ж знаєш Кейда!

Дівчина зітхнула. Господи! Чому їй завжди потрібно витягувати його з різних неприємностей? Ще не зрозуміло, яка пристрасть гірша: до жінок чи до ігор?

За сорок хвилин Джуліана вже паркувалася біля казино. Кейд мав всі ознаки ігромана. Очі червоні, м’язи напружені, надмірне збудження і страшена дратівливість.

Вона кинула погляд на Ітана і підійшла до юнака.

- Кейде, ходімо додому!

Він завмер і різко повернув голову в її сторону.

- Що ти тут робиш? – грубо запитав він і перевів погляд на Ітана. – Це ти її викликав?

Ітан важко зітхнув.

- Розбирайтеся самі, голубятка! – і почимчикував до виходу.

- Чудово! Дійсно чоловічий вчинок! – фиркнула Джуліана. – Кейде, більше ставок не буде!

- Люба, ще один раз, останній! Я тобі обіцяю!

- Ні, Кейде, будь ласка, ходімо додому!

- Послухай, ну, дай мені хоть трішки відігратися! Хоть якісь сто тисяч…

- Ні!

Він почав хрустіти шиєю, нахиляючи її спочатку до одного, а потім і до іншого плеча. Він, явно, засидівся на одному місці. Тому й масажував шийні хребці.

- Не городи дурниць, кохана! Зараз зроблю ставки… а потім підемо!

Кейд знову включився в гру, зовсім забувши про неї.

Вона діждалася, коли він програє знову і безцеремонно схопила нареченого за руку.