Глава 4

Стук в двері, змусив Джуліану поквапитися. Вона поклала останню сумку на ліжко і кинулася до дверей. Хай би за дверима був носій, тільки б не цей ненависний Дін Хейліс, але відчинивши двері, вона впирається…. в розлючені карі очі брутального красунчика.

- Привіт! – видавивши з себе посмішку, прошепотіла дівчина. – Я вже майже готова!

- Майже? – аж заревів він. – Ви повинні були спуститися в хол готелю ще сорок хвилин назад!

І що? Ніби він не знає, що дівчата завжди запізнюються? Велика проблема! Та й збирати їй речей, куди більше, ніж цьому гордовитому представнику чоловічої статі.

- Ну, якщо ви поквапите носія, то ми можемо вже вирушати в дорогу, - кинула Джул.

- Не зрозумів?

- Ну, не самій же мені нести всі ці валізи? – відступила вона вправо, вказавши на гору речей за її спиною.

Його карі очі округлилися від здивування. А потім в них загорівся нещадний гнів. Він влетів до кімнати, боляче задівши її плечем і кинувся до валіз. І не встигла Джуліана видавити слова обурення, від його такої безцеремонності, як її сукні, блузи і спідниці були вивалені на підлогу.

- Ви що робите? – скрикнула вона. – Припиніть!

- Припинити? – аж заревів він. – Ви насміхаетеся з мене? Куди скажіть, ви зможете одягнути ось цю суконьку?

В його руках опинилася сукня від Джорджіо Армані. Витончена клаптикова техніка зі шкіряними вставками. Головна особливість сукні з цієї колекції – тваринний мотив і блиск.

- І чим вам не сподобалася сукня від Армані? – запитала вона. – Прекрасний шедевр!

- Ви збираєтесь цією сукнею принаджувати увагу папуасів? – аж фиркнув він. – Чи хочете стати своєю серед приматів?

Вона зміряла його ненависним поглядом, а він в цей час відкрив іншу валізу.

- Це моя нижня… білизна, - тільки і встигла вимовити Джуліана.

Дін на хвилину завмер над відкритою валізою. А потім простягнув руку і взяв її мереживні стрінги. Підняв їх у повітрі на рівні своїх очей і несмішливо кинув:

- Мені здається, чи вони більше відкривать, ніж прикривають?

Джуліана відчула, как почервоніла. Господи, який же він безсоромний тип!

Вона вирвала з його рук свої трусики і захлопнула кришку валізи.

- Це мої речі, тому заберіть від них лапи! Зрозуміло?

Він примружив очі, готовий розреготатися їй в обличчя. І дівчина відчула, що готова розплакатися від такого напору. Як же вона його ненавиділа! Хай би його папуаси з’їли на сніданок, цього самозакоханого і самовпевненого нахабу! Мердокс же говорив, що існують такі племена, які їдять людей! От би цього нахабу відправити в таке місце!

- А це ще що таке? – відволік її від думок Дін Хейліс, схилившись над наступною валізою з її взуттям.

Він тримав в руках туфлі на високих підборах від Крістіана Лабутена.

- Ви ж звичайно не знаєте, що це жіночі туфлі від…

- Мені паралельно чиї це туфлі, - кинув він. – Ви збираєтесь по заболоченій місцевості ходити на цих підборах?

Дівчина знизала плечима. В ній почав зароджуватися гнів. Вона відчувала, що ще трохи і з нею станеться істерика.

- І що?

- І що? Ви хоч розумієте, що зараз період дощів і долини потерпають від повеней, величезна територія заболочена…

- Ну не завжди ж ми будемо лише на заболоченій території…

- Значить так, моя люба принцесо, я даю тобі тридцять хвилин, щоб ти зібрала всі оці речі і відправила їх додому, зрозуміло?

- А в чому я буду ходити? – аж фиркнула вона, ледь тримаючи себе в руках – Я не можу відправити речі додому, тому, що татко здогадається, що щось сталося. Я ніколи б з доброї волі не відмовилася від свого гардеробу!

- Ми купимо тобі всі необхідні речі по дорозі,- кинув Дін. – З собою береш лише найнеобхідніше! У нас не буде носія, тому кожен буде нести свої речі сам! І це не обговорюється! Не подобається правило, можеш разом зі своїми валізами в літак сідати й сама! Тож за тобою право вибору, гламурна принцесо!

І з цими словами він двинувся до дверей.

- До речі, не стій стовпом, лялечко! Відведений тобі час пішов дві хвилини назад! Не встигнеш за двадцять вісім хвилин, ми поїдемо без тебе!

Це була остання крапля, тому Джуліана вхопила свої лабутени і пожбурила йому в спину, але підбори встигли лише врізатися в двері, які він поспішно зачинив за собою.

- Нахаба! Ненавиджу! – закричала дівчина і затупотіла ногами. – Я знищу тебе, Хейлісе! Прийде ще мій час!

Вона спустилася в хол готелю, помітивши Хейліса і ще одного високого блондина. Вони обоє сиділи на дивані і знервовано та нетерпляче поглядали на сходи.

Дівчина демонстративно пройшла мимо них і підійшла до стійки ресепшену. Поки вона домовлялася про доставку речей до Лос-Анджелесу на імя Мії Кеніх, помітила, що чоловіків всього двоє. А де ж інші члени групи? І чи будуть серед них жінки? Тому що вона нічого ж не знає про цих чоловіків, а збирається вирушати з ними в Папуа-Нова Гвінея. Справившись зі своїми справами, вона підійшла до чоловіків.

-Доброго дня! – промовила вона, подарувавши незнайомому блондину свою найчарівнішу посмішку. – Джуліана Хілтон!

- Джейк Харпер! – усміхнувся блондин. – Приємно познайомитись, прекрасна Джуліано!

В нього було вольове обличчя, світлі брови і сірі очі. Він був такої ж статури, як і Дін Хейліс, тому дівчина серед двох цих велетнів, виглядала досить тендітною.

- Мені теж дуже приємно! – прошепотіла вона. – А де всі інші?

Чоловіки переглянулися.

- В якому сенсі? – запитав Дін.

- Хіба нас більше не буде? – здивовано запитала і Джул.

Вона думала, що їх буде як мінімум чоловік п’ять.