Глава 5

Джуліана вже добряче наковталася води, коли відчула, як щось торкнулося її руки. Джул опанував справжній страх. Невже це крокодили? Та раптом вона відчула чиїсь міцні руки. Це був чоловік, який безцеремонно схопив її ззаду і потягнув у напрямку човна. Дівчина переляканими очима поглянула на берег, де ще зовсім недавно вона помітила двох крокодилів. Куди ж вони поділися? І тут їх накрило величезною хвилею. Коли вони винирнули, дівчина закашлялася, мотнула головою. Джуліана спробувала пручатися, так як вода забивалася в ніс і заповнювала рот, але її лише міцніше схопили і, як пушинку, підняли в повітрі. Чиїсь інші руки підхопили і затягли в човень. Джул знову голосно закашлялась і підняла очі, побачивши перед собою Джейка. Він мовчки простягнув їй ковдру. І дівчина помітила на його руці обручку. Джейк одружений? Вау!

А потім вона перевела погляд на Діна, який перебрався через борт і плюхнувся на лавку поряд з нею. Ні!Ні! Ні! Її врятував Дін Хейліс? Оце так номер!

- Ти як? – запитав він.

Він був повністю мокрий, брудний та замурзаний. Якщо і в неї такий вигляд, то це жах. Але вона жива і завдячує цьому Діну Хейлісу. Дідько забирай!

- Ти язик проковтнула? – буркнув він. – Я запитав, ти як?

Дівчина знову закашлялась і Дін забрав у неї ковдру і накинув на її плечі.

- Я дуже злякалася, наковталася води і, схоже, брудна до невпізнаності…. Як гадаєш, я в порядку?

- Ти що не розумієш, що підніматися в човні, який рухається, по такій неспокійній річці небезпечно?

- Я побачила там крокодилів…

- І що?

- Я просто хотіла показати…

- Нам?

Джул відчула, як солоні сльози покотилися по брудним щокам. Дівчина схлипнула і закрила обличчя руками.

- Ну, навіщо ти так? Я брудна, мокра і принижена…. страшенно….

Він підсунувся ближче і обняв її.

- Ну, досить! Не плач! Зате ми з тобою, будемо своїми, серед племені грязьових людей Асаро…

- Що? – Джул схлипнула на його грудях. – Ти про що?

- Асаро – одне з найвідоміших племен Папуа-Нова Гвінея. Колись вони були переможені сусіднім ворожим племенем і тому втекли до річки і заховалися в брудній та каламутній воді. Такого типу, в якій побували і ми з тобою. А коли наступили сутінки, втікачі вийшли з води, а їх вороги прийняли вимазаних мулом людей за привидів і втекли страшенно перелякані. Переможці повернулися до свого племені і, щоб відлякувати ворогів, почали обмазуватися в муляку та виготовляти страшні маски з глини. Так от ми з тобою серед цих папуасів були б прийняті за своїх.

Джул перестала плакати і подивилась на його замурзане обличчя.

- Дякую!

- За що?

- За те, що врятував моє життя і справився з істерикою!

- Будь ласка! – кинув він, мило усміхнувшись.

А потім пересів до Джейка і, перекрикуючи гул річки, запропонував:

- Давай я трішки повеслую, щоб зігрітися! Щось я змерз!

Джейк поступився місцем і Дін взявся за весла. Джул пильно придивилася до чоловіка. Він був високим, широкоплечий, з класический рисами обличчя. У нього був вольове підборіддя, прямий ніс, високе чоло, та густе чорне волосся, з якого на обличчя капала вода, і карі очі, обрамлені неймовірно довгими темними віями. І хоча він був у брудному та мокрому одязі, геть замурзаний, але Джуліана змушена була погодитися, що Дін Хейліс був неймовірно привабливим сучим сином. І з цим важко сперечатися.

Коли вони підпливли до берега, уже сутеніло. Тут із-за дерев з’явився темношкірий високий юнак. Він допоміг вивантажити обладнання і взяв декілька їхніх речей.

- Це Албе! Він будем нашим провідником! – представив Дін. – Де твій автомобіль, Албе?

- Сюди не під’їхати, дуже круті береги, тому потрібно буде трішечки пройти! – сказав темношкірий юнак. – Як вам наша переправа?

Він обвернувся і завмер, помітивши Джуліану.

- Овва! – тільки і прошепотів він.

- Це – Джуліана, а цей велетень – Джейк! – представив Дін.

Вони взяли речі та попрямували до автомобіля Албе. Джул вовтузилася зі своєю валізою, поки Дін не вручив їй якусь невелику сумку і не взяв її речі.

Не сказавши жодного слова, чоловік пішов за Албе, а Джул закусила нижню губу і глянула на їх широкі спини.

Що це з Діном Хейлісом сталося? Він змінив гнів на милість чи знову готує якусь підлість?

Поки вони їхали, Джул розглядала навколо. Гарні краєвиди, зелень, краса! Цього не побачиш в Лос-Анджелесі…

Люди на шосе, по якому вони їхали, були вдягнені дуже по-европейські. Футболки та шорти у таку спеку, саме те, що потрібно, але інколи погляд притягували місцеві красуні в квітчастих сукнях. Джул с подивом розглядала одяг маланезійців. Страшенна спека забивалася в легені не даючи зробити подих. Можливо, такий одяг місцевих жителів був підходящим для такого клімату. Так як Джуліана вже почала відчувати, як крапельки поту котилися по спині, волоссю, яке вже висохло, і стало схожим на копицю сіна, а бруд, який в’ївся в шкіру, здавався дівчині чимось бридким і огидним. Якщо вона зараз не вип’є води та не прийме душ, вона знепритомніє.

- Як довго нам ще їхати? – запитала вона в Хейліса.

Він не повертаючи голови, простягнув їй пляшку води з переднього сидіння. Пляшка була вже майже напівпорожня. Джул взяла пляшку і подивилася на його потилицю.

- Склянку не передасте? – запитала вона.

Вона помітила, як Албе приховав посмішку, а Дін Хейліс повільно повернувся до неї обличчям і здивовано підняв одну брову.

- А прямо з пляшки напитися не можете? – іронічно запитав він.

Джул зміряла його зневажливим поглядом. Відкрутила кришечку і запитала:

- З неї вже хтось пив?