Глава 6

Стук в двері став першою ознакою пробудження. Джуліана повільно відкрила очі та накрила голову ковдрою. Боже, як хочется спати! Ще так рано, а вони вже тарабанять в двері, як навіжені.

Наполегливий стук повторився. Дівчина зітхнула і вибралася з ліжка.

На порозі стояв Дін з рюкзаком в руках.

- Котра зараз година? – хриплим від сну голосом запитала Джул.

- Шоста ранку…

Джул завмерла на місці, а після повернулася до нього обличчям і зойкнула:

- Шоста година ранку?

Він важко зітхнув.

- У нас немає часу на ваші примхи, Джуліано! – рявкнув він. – Або ви їдете з нами, або залишаетесь в номері! Рішення потрібно прийняти негайно!

Дівчина усміхнулася і знизала плечима.

- До чого такий поспіх? Невже ми не можемо виїхати трішки пізніше…. на декілька годин?

- Джул, сьогодні ми відвідаємо одне з племен Папуа – Нової Гвінеї…

- І що?

- І для того, щоб дістатися до них вчасно і зробити відео зйомку, потрібно вирушати на світанку…

- Гаразд, буду готова за двадцять хвилин!

- Якщо через двадцять хвилин ви не вдягнете на себе щось пристойніше, залишитеся в готелі, - кинув Дін і попрямував до дверей.

Джул відкрила рот від здивування, а потім перевела погляд на одяг в якому спала. На ній була біла майка, яка обтягувала груди, як друга шкіра і мереживні трусики. Господи, вона стояла перед ним зовсім роздягненою? Чортів, Дін Хейліс! Хоча б відвернувся…

Коли вона спустилася, чоловіки сиділи на дивані, чекаючи її появи. Джуліана мило усміхнулася і привіталася з усіма.

- Доброго ранку! Це сенсація! Я піднялася о шостій годині ранку! Скажи кому – не повірять!

- Як спалось? – запитав Джейк.

- Чудово! Спала, як убита! – усміхнулася Джул.

- Радий, що вам сподобалось! – у відповідь усміхнувся і Джейк.

Дін оглянув її прискіпливим поглядом і, напевно, залишившись задоволеним, рушив до дверей.

- Куди ми їдемо сьогодні? – тихо запитала вона Джейка.

- В провінцію Сатерн-Хайлендс.

- Навіщо?

- Там проживає плем’я хулі, яке ми збираємося відвідати і познімати…

- Мені здалося, Дін - військовий журналіст, тож чому приїхав сюди? – запитала вона тихо, оглянувши спину Хейліса.

- Два місяці назад сюди приїхала група журналістів знімати відеосюжет «Слідами Миклухо-Маклая» і до сих пір не повернулася. Дін взявся розшукати їх і якщо ті залишилися живими, визволити їх…

- В якому сенсі, якщо залишилися живими? – зупинилася Джул і здивовано підняла брови.

- На цій частині острова до сих пір відбуваються ритуальні вбивства людей або жертвоприношення… Тож може бути, що наші колеги вже мертві…

Джул відчула, як по шкірі пройшовся мороз. Нічого собі заявочки?

- І як він збирається їх шукати?

- Останній раз, коли вони виходили на зв'язок, вони мали відвідати якесь плем’я… Ось ми і збираємося відвідати якомога більше племен і пошукати там наших колег…

- Але ж це небезпечно?

- Звичайно! Тому Дін і не хотів, щоб ви їхали з нами…

І раптом Джул відчула в собі прилив сили. Вона не здасться! Вона допоможе в пошуку зниклих журналістів, і доведе, що вона людина, на яку можна покластися…

- Ви там ще довго будете шушукатись? – крикнув з вікна машини Дін. – Ми сьогодні почнемо працювати, Джейку, чи ні?

- Так, ми йдемо! – кинув відеооператор.

Дорога, якою вони їхали, була жахливою. Джул весь час кидало в машині, тому вона вимушена була триматися за переднє сидіння. Коли, нарешті, вони вибралися з машини, Джул озирнулася навкруги. Незаймана природа навіювала страх, невпевненість, таємничість. Але Джул довіряла Діну і Джейку. Чомусь знала, що вони не залишать її у біді.

- Далі будемо йти пішки! – кинув Албе. – Цими хащами машина не проїде!

Чоловіки вдягли на спини рюкзаки і рушили вперед. Джул спіймала себе на тому, що в неї з’явилося якесь дивне відчуття, ніби за ними спостерігають. А коли оглянулася, нікого не помітила, лише вітер хитав верхівки дерев та шелестів листям у гіллі. Джул підійшла до Діна і спробувала йти поряд з чоловіком.

- Що ви знаєте про це плем’я хулі? – запитала вона.

- Вони досить дружелюбні, тому немає сенсу переживати…

- Мені здалося, що за нами спостерігають? – прошепотіла вона.

- Так і є! – усміхнувся він. – Тому не відходьте від групи далеко…

- Чому стали військовим журналістом?

- Подобається бути у вирі подій….

- Не боїтеся потрапити в засідку чи отримати поранення?

- Ви вважаєте, що отримати поранення можна лише в зоні бойових дій? Думаєте, що спокійно йдучи по вулиці, вас не зачепить куля?

- Думаю, що отримати поранення можна і в мирний час, але для чого ж лізти на рожон? Хіба відео зйомка, отримана в зоні бойових дій, важливіша за життя?

Він розсміявся.

- Ви, звичайно, ніколи б ризикували власним життям заради справи всього свого життя?

- Вам обов’язково бути таким? – аж фиркнула дівчина.

- Яким?

- Таким зарозумілим грубіяном? – кинула вона. – Я намагаюся наладити відносини, а ви весь час прагнете уколоти мене…

Дін усміхнувся і пильно придивився в хащі.

- Ви бажаєте налагодити відносини зі мною? Тільки не говоріть, що у вашої королівської високості з’явилося бажання спілкуватися з таким грубим і неотесаним чурбаном, як я?

Ну він і хам!

- Ну, навіщо ви так? – Джул вийшла наперед і повернулася до нього обличчям. – Я ж з добрими намірами!