Глава 11

Джул почула голоси і повільно відкрила очі. Джейк і Дін сиділи на ганку з каменів і про щось тихенько говорили. Джуліана повільно підвелася і попрямувала до валізи. Після нічної пригоди, вона спала, як вбита, і навіть, не почула, як Дін вибрався з ліжка та коли до них завітав Джейк.

Вона стягла з себе футболку і бюстгальтер, як раптом відчула на спині чийсь пильний погляд. Повернула голову до дверей і зустрілася з золотистими очима Діна Хейліса. Його погляд повільно пройшовся по її звабливих вигинах, і зупинився на округлих сідницях, обтягнутих шкіряними штанями.

- Дідько забирай! Ти хоч би сказала, що перевдягаєшся! – рявкнув він і загородив собою весь отвір дверей. – Та зачекай ти, Джейку, не штовхайся, Джуліана перевдягається!

Чоловіки зникли і Джул швиденько натягла на себе світлу білу майку і джинсові шорти. А коли з’явилася на ганку, Джейка вже не було, а Дін стояв, підперши дерево, і вдивлявся в працюючих папуасів племені хулі.

- Доброго ранку! – усміхнулася Джуліана. – Як поранення?

- Сьогодні рану оглянув шаман і приклав якусь товчену в ступці траву, сказавши, що до вечора рана повинна почати гоїтися….

- Щось я не довіряю цим їхнім шаманам…

- Снідати будеш?

- Так, я дуже сильно зголодніла! – усміхнулася вона.

Він жестом запросив її до хижки і повільно зайшов слідом.

- Папуаси досить дружелюбні люди, тож нас завалили їжею. Сідай і будемо снідати!

Джул помітила картоплю, смажену на кострі курку, якісь овочі та фрукти. Поки вони їдять, Джул піднімає на нього погляд і вдивляється в смагляве обличчя.

- Тобі знайоме ім’я Роб? – запитала вона, уплітаючи курку за дві щоки.

Вдома вона з підліткового віку притримувалась дієти, але тут за неї зовсім забула, так як постійне перебування на ногах, пересування пішки було краще за будь-який тренажерний зал. А до всього цього свіже повітря нагулювало апетит. Звичайно були і свої мінуси: покусана комарами шкіра, розчухані укуси, антисанітарія, але на все це не звертаєш уваги, коли голодний.

Дін підняв на неї очі і перестав жувати.

- Ти про що?

- Одного зі зниклих журналістів же звали Роб, так?

Вона помітила, як очі Діна затягнуло темним серпанком. Він зітхнув і буркнув:

- Ти ніяк не заспокоїшся?

- Тобі не цікаво звідки мені відомо це ім’я? – усміхнувшись, запитала Джуліана і поклала обгризену кісточку на листок якоїсь рослини, який, мабуть, слугував тарілкою.

- Певно, подивилася в інтернеті імена зниклих в Папуа-Нова Гвінея журналістів декілька місяців тому…

- Ага! Особливо, якщо у мене розрядився телефон і тут не ловить ні інтернет, ні мобільний зв'язок!

- Як для блондинки ти занадто прониклива!

Блондинки? Подивимося, що ти скажеш, коли дізнаєшся про Роба!

- Я знайшла одного з журналістів…

- Уві сні? – Дін жестом вказав на ліжко, в якому вона зовсім недавно прокинулася. – Певно, сон був, дійсно реальний! Чи ти випила якогось відвару і тобі тепер ввижаються зниклі журналісти?

- Дуже смішно!

- Я не сміюся, принцесо! – мовив Дін. – А констатую факт! І де ж твій знайдений журналіст Роб?

Джул озирнулася і взяла до рук банан.

- Він готовий з тобою зустрітися, але в нього є умова!

- Ось як? По-твоєму це смішно? Це схоже на якусь секретну місію? Що це за ігри в шпигунів? Це якась твоя нова гра чи чергова вигадка?

Він підхопився і відійшов від неї.

- Ніяка це не вигадка! Вчора вночі, коли я виводила тебе до туалету, я побачила жіночу постать в моїй сукні і вирішила прослідкувати за нею, коли ти заснеш. Ось так я і наткнулася на твого зниклого журналіста!

- Де наткнулась?

- В лісі!

- Тобто? Що він там робив? А інші двоє де?

- Він не знає, що з ними сталося. На них напали… його забили палицями і залишили помирати, а куди поділися інші, він не знає!

- Чому він не звернувся за допомогою?

- Він був тяжко поранений, його знайшла жінка з племені хулі та виходила. Він планував повернутися, але ні грошей, ні документів, ні речей, нічого не залишилося!

Він підійшов і сів перед нею.

- Ти це реально говориш? Це не вигадка?

- Це правда!

- Чому ти не привела його сюди?

- Жінка, в яку він закоханий – одружена!

- Стоп! Ти хочеш сказати, що він не шукав виходу з цієї ситуації, а просто насолоджувався принадами одруженої жінки?

- У її чоловіка три дружини! Вони мають менше прав, ніж ті капловухі тварини, які бігають по території племені. І чому це ти вирішив, що лише чоловіки можуть бути полігамними? А жінки повинні завжди зберігати вірність?

- Отож і не дивно, що ти забралася в ліжко до незнайомого чоловіка, якщо маєш такі погляди на життя!

У Джуліани перехопило дихання, рот відкрився сам собою, на очі навернулися сльози. Вона зблідла і, проковтнувши комок, ледь видавила з себе:

- Я… не займаюся з тобою коханням…. просто…. Боже!

- Дай угадаю, я повинен викупити йому цю…. жінку?

- Вони кохають одне одного!

- Що за дурня? Тобі не здається, що він після побиття трішки не дружить з головою? Він переплутав почуття вдячності, з фізіологічною потребою, але аж ніяк не з коханням!

- Чому? Тому що ти впевнений, що кохати потрібно лише «правильну» жінку?

- Що ти знаєш про кохання? Ти кохала кого-небуть хоч раз в житті?

Джул зітхнула.

-Ти правий, я не відчувала цього почуття, але ти ж кохав? І не дивився на те, що вона не твого кола?

- За що і поплатився!

- Ти про що?

- Не важливо! Вона не піде з нами!

Джул шумно сглотнула і підняла на нього очі.