Глава 20

Свинячі голови оточили мандрівників і повели хащами. Джул відчула, як серце шалено закалатало в грудях. А якщо домовиться не вдасться, що тоді може статися?

Поселення грязьових людей Асаро було схожим на якесь поселення із фільму жахів. Навкруги огорожа з черепів, якісь істоти з потворними масками на голові. Єдине, що дає якусь надію, це дітлахи, які супроводжували їх колону і щось голосно викрикували. Джул озирнулася навкруги і помітила темношкірих жінок, які з цікавістю спостерігали за полоненими.

Їх підвели до дерев’яного розцяцькованого живими квітами, незнайомим листям імпровізованого трону, на якому сидів доволі товстий чоловік з величезною маскою на голові. Їз-за своєї маски з глини він, навіть, поворухнутися не міг.

Мисливці попадали до долу і почали щось белькотіти. Нарешті чоловік на троні щось запитав, звертаючись до них.

Албе вступив у розмову.

- Схоже, вони хотять бою, - прошепотіла Діка. – Я не зовсім розумію їх говор, але вони хотять якогось поєдинку.

- Дін поранений, - мовила Джуліана. – Він не зможе битися з папуасами….

- З яких це пір ти почала все вирішувати за мене? – запитав Дін. – Я і сам в змозі прийняти зважене і самостійне рішення.

- Є ще Джейк, Рон…. Чому тобі обов’язково вступати в бій? – фиркнула Джуліана. – В тебе поранене плече….

- Давай домовимося! В нашім тендемі, я – чоловік, і я вирішую, що робити далі, добре? – запитав Хейліс.

Джул оглянула його ображеним поглядом.

- Заспокойся, Діне! Ніхто не претендує на твоє місце альфа-самця. А моє хвилювання це звичайнісінька турбота про твоє здоров'я і благополуччя.

- Дякую, за турботу, але…

А перед ними виник Албе.

- Вони хочуть двобою! – мовив темношкірий юнак.

- Прекрасно! Я згоден! – подав голос Дін.

- А вони хочуть двобою не з тобою…

П’ять пар очей округлилися від здивування.

- Не зрозумів?

- Вони хочуть двобою в багнюці їх переможниці і….. Джуліани.

- Що? – аж скрикнула дівчина. – Ти при своєму розумі?

- Албе, якщо це жарт, то він не смішний! – додав Джейк.

- Я не жартую! – прошепотів перекладач. – У них зовсім недавно відбувся турнір з грязьових двобоїв серед жінок. І вони отримали переможницю. А тепер хочуть випробувати її в двобої з білошкірою жінкою.

- Я не буду битися в багнюці! – рявкнула Джул. – І вам не вдасться мене змусити!

- Джул, заспокойся! – подав голос Джейк. – А якщо провести декілька двобоїв між чоловіками?

Албе захитав головою.

- Ні. не може бути й мови. Вони бажають двобою білошкірої жінки і їх переможниці. Тільки в цьому випадку нам подарують життя і дозволять погостювати в них декілька днів.

Джул завмерла на місці, відчуваючи, як ноги підкосилися. Подарують життя? Тобто?

- Що ти маєш на увазі під словами «подарують життя»? – запитав Рон. – Це вже стає не зовсім смішно!

- Їм не сподобався наш вигляд, тому вони відчувають в нас силу і дух суперництва. Вони боягузи, тож проводять бої лише між жінками, - пояснив Албе. – І якщо ми не погодимся на їх вимоги, нас можуть, навіть, вбити!

- Думаю, вони нас просто лякають! – подав голос Дін. – Але нам все одно потрібно обстежити територію, тож швидше за все нам доведеться погодитися на їх пропозицію…

У Джуліани ледь серце не вискочило із грудей.

- Нам? Ти знущаєшся, Діне Хейліс? «Нам» доведеться погодитися? – аж скипіла Джул.

- Джул, заспокойся…

- Ну, звичайно! Це ж не ти будеш борсатися в багнюці та створювати шоу для цих мерзенних… свинячих морд? Це не тебе будуть вивалювати в багнюці, принижуючи твою гідність…

- Джул…

- Мені плювати, що з нами зроблять. Я не збираюся виконувати їх забаганки! – кинула вона йому в обличчя.

- Джул, - прошепотів він, взявши її за плечі, – заспокойся і вислухай мене! Ніхто не збирається змушувати тебе виходити на двобій у багнюку. Якщо ти вважаєш, що не готова до цього, ми все зрозуміємо!

Джул відчувала, як тіло тремтить від злоби і приниження. Але його слова зачепили ще болючіше.

- Це я не готова до двобою? Буду рада здивувати вас, містере Хейліс!

- Джул, тобі не обов’язково це робити! Думаю, ми знайдемо інший спосіб…

- Та невже? Ви уявили себе всесильним, містере Хейліс? – усміхнулася вона. – Вирішили, що зможете врятувати нас, навіть, від смерті?

- Іронія тут ні до чого, - мовив Дін. – Розумію, що ти злякалася, тож заспокойся і розсудливо зваж всі за і проти! І якщо відчуєш, що не готова, ми не образимося…

А вождь щось забелькотів на своїй мові.

- Він вимагає відповіді! – кинув Албе.

- Я згодна! – мовила Джул.

А що? Вона зможе довести всім, а головне Діну Хейлісу, що її не даремно взяли сюди. Ось прийшла і її черга довести свою віддатність спільній справі.

- Тільки сподіваюсь вони не виставлять проти мене танк? – пробормотіла Джул.

- Ти про що? – усміхнувся Дін. – Де в них танки? Вони, навіть, не знають, що це таке...

- Який ти недалекий, Хейлісе! Я маю на увазі височену та огрядну жінку, яка двома ударами зламає мене….

- Ніхто не вимагає від тебе перемоги! Я розумію, ти вважаєш цю забаганку приниженням гідності, але ми приїхали сюди на пошуки зниклих журналістів, тож повинні зробити для цього все необхідне! І ти подарувала нам таку можливість, Джул…

- Будеш винним, Хейлісе! – усміхнулася вона. – Тож що мені робити далі?