Глава 22

- Албе, ти знущаєшся? – подав голос Дін. – У них годинник мого колеги, а отже десь тут повинен бути і його власник, чи не так?

- Вони нічого не скажуть! – пробубнів темношкірий перекладач. – Думаєш, якби він тут був, ми б його не зустріли?

- Але його речами граються дітлахи…. Десь же ці речі були взяті? Я хочу знати де!

- Діне, ти не розумієш, папуаси не будуть з нами говорити….

- То змусь їх, Албе!

- Як змусити? – чоловік стояв перед всіма з опущеними плечима і здивованим поглядом.

- Можливо, потрібно самим піти до вождя і розпитати? – запропонував Джейк.

- Чудова ідея! Так і зробимо! – кинув Дін. – Будеш перекладати нашу розмову, Албе!

Поки чоловіки спілкувалися з вождем племені Асаро, Джуліана і Діка сьорбали юшку з риби.

- Ви з Діном посварилися?

- Так!

- Чому?

- Дін нікого не любить, крім самого себе!

- Роб говорить, йому дуже важко!

- Не важче, ніж мені!

Діка розсміялася.

- Ти мене не зрозуміла….

- Справді?

- Так. Він пережив втрату коханої людини, це важко! Тепер боїться вступати в нові стосунки. До того ж ти незвичайна дівчина…

- В якому сенсі незвичайна дівчина?

- У вашому світі ти багата красуня, а в нього нічого немає. Він, як вітер, сьогодні тут, а завтра там! Стати сім’єю буде дуже важко. Твій батько забажає за тебе непосильний викуп….

- Ти про що?

- Ну, якщо Дін забажає взяти тебе в дружини, йому доведеться заплатити твоєму батькові величезний викуп за тебе. А де ж він його візьме, якщо в нього нічого немає?

Від хохоту Джуліана сповзла з каменю, упала на спину і закрила обличчя руками. Вона так сміялася, що ледь не розплакалася.

- Діко, люба! Наші чоловіки не платять викупу родині нареченої! Ми самі погоджуємося вийти за них заміж, а батьків лише ставимо до відома.

- Справді? – вона була така вражена, чим викликала чергову усмішку Джуліани. – Чого ж тоді він боїться?

Джул сіла на землю і закусила нижню губу.

- Не знаю!

- Ти ж в нього закохана, так?

Джул кивнула головою.

- І що з того? Якщо він мене не кохає! Вважає мене розбещеним та розпещеним дівчиськом, яке ні на що не здатне!

- Не скажи! Коли ти впала вчора в тій багнюці, він так переживав і нервував з цього приводу, що, навіть, я повірила, що ти йому не байдужа! Тим паче, від вас йде такий заряд сексуальної енергетики, що можна спокійнісінько багаття запалювати! А якими очима він на тебе дивиться?

Джул зітхнула і знову сіла на камінь.

- Але ми постійно сваримося! А сварки притупляють почуття!

- Знаю! Але примирення буває доволі солодке, чи не так?

Джуліана підняла здивовано брови.

- Звідки в тебе такі знання?

- У мене ж був чоловік. І я теж не зразу покохала його!

- Ви теж сварилися?

- Так, а потім було доволі солодке примирення на очах у його дружин!

Джуліана завмерла з відкритим ротом.

- Ви кохалися при свідках?

- І що? Інколи ми приходимо вночі на чоловічу половину і кохаємось з чоловіком до ранку на очах всієї чоловічої частини племені. В цьому немає нічого ганебного!

- Не скажи!

- Це зовсім звичайний процес зачаття….

- Зачаття?

- Так. Чоловіки одружуються для продовження роду.

- У тебе є діти?

- Ні! Моє дитя померло в утробі. З тих пір мені не вдається завагітніти! Думала, можливо завагітнію від Роба, але результат той же!

- Чому дитя померло?

- Я захворіла на якусь недугу, тож і воно загинуло…

- Шкода!

- Так!

А в їх сторону прямували Албе і Роб. Дівчата повернули голови і підвелися.

- Ну, що там? – запитала Джул. – Вдалося розговорити вождя?

- Так. Де аптечка? – запитав Роб.

Джул здивовано вказала на речі Діна.

- Що сталося? І навіщо вам аптечка?

- Схоже, ми знайшли Люка Брейвена!

Очі Джуліани округлилися від здивування.

- Що?

- Джейк і Дін зараз там, а мене відправили за аптечкою…

- Я йду з тобою! – кинула Джул.

- Ні! До нього не можна! У нього якась заразна хвороба і до нього нікому не можна….

- Але Дін і Джейк там…

- Їх не підпускають близько, вони спостерігають на певній відстані.

- І що це за хвороба?

- Ми ще не знаємо. Хлопці тільки пішли туди, тож буде краще, якщо ви будете триматися від хворого подалі.

- А Мартін Фостер теж там?

- Ні! Його немає! І папуаси його не бачили, коли знайшли Люка… Тож його доля поки що невідома!

Роб схопив валізку з аптечкою і попрямував геть, а Діка насипала в тарілку юшки для Албе.

- Що там сталося, Албе? – запитала вона.

Темношкірий перекладач усівся на спиляний пеньок дерева і взяв протянуту Дікою тарілку з юшкою.

- Не знаю, але схоже, що в їх журналіста малярія…

- Це дуже небезпечно? – запитала Джул і примостилася навпроти чоловіка. – Чи його можна вилікувати?

- В таких умовах люди хворі на малярію, як правило, гнуть. Тож не думаю, що чоловіка вдасться врятувати…

- Чим ця хвороба небезпечна? – запитала Джуліана, зібравши волосся в косу.

- Тут її називають болотяною лихоманкою. Вона характеризується підвищенням температури до сорока одного градуса, ломотою в тілі, сильними головними болями та частим ознобом. Тож відсоток летальних випадків з перебігом цієї хвороби дуже високий. І якщо вчасно звернутися за допомогою до лікарні, то можна врятувати людину. Але тут про лікарні і не чули, тож допомоги чекати немає звідки. А доставити його в лікарню самотужки ми не зможемо. Дуже далеко ми вже зайшли. Тож якщо тут панує вірус малярії, ми самі повинні прийняти всі засоби захисту.