Глава 25

Дін усміхнувся і притягнув її в свої обійми. Міцно притис до себе і прошепотів:

- Він більше нічого не зробить! Ми ж тут всі разом!

- Ніби для того, щоб вбити людину, потрібне усамітнення! Повір, вбивства дуже часто відбуваються і на очах величезної маси людей.

- Я даю тобі слово, що завтра ми у всьому розберемося! І він пояснить свою поведінку або попросить вибачення!

- Ніби його вибачення зможуть врятувати моє мертве тіло?

- Джул, припини!

Дівчина важко зітхнула, а до палатки почали заходити Джейк, Діка і Роб з Албе.

- Ось завжди у неї так! – буркнув Роб. – Вона розважається, а ми повинні її розшукувати…

- Робе, досить! – рявкнув Дін.

- А чого це досить? Чому я повинен розшукувати по півночі це розбещене дівчисько? Тільки тому, що ти з нею спиш?

Джул відкрила рота від несподіванки, а Дін шумно зглотнув і вилаявся.

- Тобто те, що я ризикував власним життям заради твоєї одруженої коханки, не рахується? Та дідько з моїм життям! Але вони могли зробити з нашими життями все, що забажають, та все ж ми ризикували заради твоєї забаганки….

- Діне, я зрозумів! Вибач! – пробубнів Роб. – Я просто дуже втомився…

Джул бачила, що Дін ледь тримався, щоб не накинутися на чоловіка.

-Добре! Давайте спати! – мовив Джейк, щоб розрядити обстановку, яка вже накалялася.

Та сказати це легше, ніж зробити. Тільки Джул закривала очі, як перед очима знову поставала невідома темна постать, а уява малювала нові картини замаху на її життя. І тремтіння знову і знову проймало все тіло. Поряд спокійно спав Дін, десь поблизу хропів Джейк, а неподалік шепотіли Роб і Діка. Албе примостився біля входу до палатки.

Та скоро шепіт припинився і почулося тихе посапування Діки та голосне хропіння Роба.

Як тут можна заснути? Джуліана з дитинства мала власну кімнату, тому не звикла до побічних звуків, які заважали спати. До жаху, який оволодівав тілом Джул додалося ще й хропіння. Невже в таких умовах можна спокійно заснути?

Вона крутилася з біку на бік на надувному керіматі, прагнучи знайти зручну положення для сну. Дін заворушився поряд і розтебнув їх спальний мішок.

- Ти куди? – злякано запитала Джул, помітивши, що чоловік повільно піднявся.

- В туалет…. – прошепотів він, не відкриваючи очей. – А ти чому не спиш?

- Мені страшно! – тихо прошепотіла дівчина. – Заснути, коли поряд вбивця не так просто!

- Ходімо зі мною! – Дін протягнув їй свою долоню і міцно схопив за руку.

Холодне повітря обдало і так тремтливе тіло Джуліани. Тож вона обхопила себе руками і сперлася на стовбур дерева, чекаючи чоловіка, який відійшов неподалік.

- Джуліано, організму потрібен відпочинок, - мовив Дін, коли повернувся. – Ти ж не хочеш повного виснаження?

- Я боюся заснути, боюся зімкнути очі, Діне!

Він підійшов ближче і взяв її за плечі.

- А якщо я буду пильнувати твою безпеку, зможеш дати організму відпочинок?

Джул подивилася на нього зляканими очима.

- Ти довіряєш мені, Джуліано?

- Так! – кивнула дівчина.

- Тоді ходімо спати!

Уже в спальному мішку, він притягнув Джуліану до свого тіла і ніжно погладив по білявому волоссю.

- Закривай очі і спробуй заснути, моя прекрасна принцесо! – прошепотів Дін біля її скроні. – А твій безстрашний воїн буде охороняти твій солодкий сон від злого і зухвалого дракона.

Джул усміхнулася і хмикнула:

- Припини! Я ж не дівчисько! В казки не вірю!

- Ну, звичайно, ні, моя прекрасна лісова німфо! Ти витвір мистецтва! Ти лісова богиня, чиє життя в страшній небезпеці!

- Витвір мистецтва?

- Так. Куди там Венері Мілоській до тебе!

Джуліана не втрималася і розсміялася. І раптом почула, як на ліжку заворушився Люк. Сміх тут же припинився. Та чоловік щось пробубнів вголос і, повернувшись на іншу сторону, знову захропів.

-Спи, красуне! Давай!

І Джул відчула якесь піднесення, якийсь спокій, в його обіймах. Тому вона закрила очі і заснула, ледь голова торкнулася подушки.

Легкий вітерець ніжно грався її білявим волоссям, коли дівчина прокинулася. Вона лежала в спальному мішку, а Діна поряд не було.

Дівчина злякано озирнулася і помітила, що й Люка Брейвена теж немає. Та палатка була зовсім пустою. Куди всі поділися?

Аж раптом вона почула якісь приглушені голоси. Джул швидко вибралася зі спального мішка і повільно пішла до виходу. Вся група сиділа навколо розведеного багаття і снідала, інколи перекинувшись парою фраз. Джул зупинилася на виході з палатки, поки голови всіх присутніх не повернулися в її сторону.

А її погляд пробігся по обличчях всієї групи і зупинився на Люку Брейвену. Чоловік прокашлявся і тихо промовив:

- Джуліано, вибач! Я нічого не пам’ятаю! І не можу сказати, що зі мною сталося! І як я опинився біля тієї водойми…

- Ти хотів мене втопити. Вважаєш, що втрата пам’яті зможе виправдати твій замах на моє життя?

- Джул, - подав голос і Дін. – Діка сказала, що плем’я Асаро здавна славиться своїми чарами. Тож швидше за все, Люка чимось підпоїли або….

- Діне, він бажав моєї смерті….

- Знаю! Але хтось його змусив це зробити!

- Хтось? – аж фиркнула дівчина. – Та це ж твоя знахарка Імре!

- Схоже, вона щось чаклує над порошком хінного дерева…, - вклинився в розмову і Роб.

- Тоді я більше не буду приймати цей напій, - мовив Люк. – Не вистачало мені стати вбивцею!

- Нічого не вийде! – мовив Дін. – Подрібнена кора - це твій єдиний порятунок, без нього ти загинеш!

- А з ним завдам шкоди Джуліані!